Всеукраїнський диктант об’єднав священика і біолога, першокласника і 92-річного дідуся

На адресу НРКУ надійшло близько 11,5 тисяч листів з України, Росії, Польщі, Бельгії, Італії, Таїланду, США... Дуже прикро, що за 20 років незалежності в нас так і не відбулося українізації в державному масштабі...

Всеукраїнський диктант об`єднав українців всіх соціальних та вікових категорій. На урочисту церемонію нагородження переможців радіодиктанту національної єдності, що відбулася 3 грудня у приміщенні Національної радіокомпанії України, з’їхалися громадяни різного віку та професій: коректор, священик, учений-біолог, першокласник, курсанти військового ліцею ім. І.Богуна, студенти Педагогічного університету ім. М. Драгоманова та Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, вихованці інтернату для незрячих і бабуся з онуками.

Нагадаємо, 9 листопада, в День української писемності та мови, на хвилях українського радіо звучав диктант (в тексті на 150 слів йшлося про легендарного козака Юрія Кульчицького та «полонених» верблюдів), що змусив всіх згадати правила написання дефісів та лапок.

Свідченням гіперактивної участі у написанні диктанту були мішки з листами, які надійшли на адресу українського радіо. За словами організаторів, загалом було надіслано близько 11,5 тис. листів з усіх областей України та багатьох країн світу (Росії, Білорусії, Польщі, Бельгії, Італії, Таїланду, США).

Написали диктант без жодної помилки лише три учасники, а однієї помилки допустилися  177 осіб. Найпоширенішою помилкою була відсутність лапок у «полонених» верблюдів. Найстаршим учасником радіодиктанту став 92-річний Іван Пантелеймонович Шматько з Мелітополя. А наймолодшій – Софійці Андрущенко – лишень виповнилося 7 років.

Жоден переможець не залишився без винагороди за своє вміння грамотно писати українською. Серед призів були радіоприймачі, бібліотечки, подарункові книжкові видання, компакт-диски із унікальними записами Українського радіо і грошові премії від Фонду Леоніда Кучми та інших українських меценатів.

Відповідаючи на питання: “Чи любили ви в дитинстві писати диктанти?” генеральний директор НРКУ Тарас Аврахов зізнався:

– Я належав до числа дітей, які не любили писати диктанти. Адже любов до рідного слова важить більше, ніж знання орфографії. 

Написання диктанту виявилося справою сімейною. Велика родина Андрущенків, яка була запрошена на церемонію нагородження  в якості переможців, вже традиційно доводить любов до української мови, долучаючись до написання диктанту майже у повному складі. Цього разу перевірили свою грамотність мама, бабуся, другокласниця Софійка та шестикласник Степанко.

На національному заході були присутні постійні його учасники та переможці  –одинадцятикласниці Київського інтернату для незрячих № 5 Лілія Демуцька та Юлія Черненко. Дівчата беруть участь у написанні радіодиктанту з перших днів його існування, а саме з 1997 року. Розумні дівчата отримали призи від Українського радіо та грошові премії у розмірі 5 тисяч гривень від Фонду Леоніда Кучми.

– Я вже втретє беру участь в диктанті, – розповіла Юля, – Загалом, труднощів не було. Але, звичайно, нам було складніше писати, ніж іншим діткам, адже ми пишемо за шрифтом Брайля. Ми просто фізично не встигали, тому знайшли цікаве рішення проблеми: спочатку написали, хто скільки встигне, а потім вирішили переписати його. Наші вчителі, які попередньо написали диктант, продиктували нам його ще раз.

Дівчата, які цього року також планують складати ЗНО, впевнені, що з українською мовою в них жодних проблем не виникне, адже досконале знання рідної мови є для них принциповим питанням.

– Під час написання диктанту відчуваєш себе єдиним цілим з українським народом. І це дуже важливо для мене, – патріотично заявила Лілія.

Майбутні журналістки, студентки І курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Дарина Вєтрова та Оксана Барабаш також не залишилися без уваги і подарунків.

– Раніше я не знала про існування диктанту, – поділилася Даша. – Це було дуже цікаво. Я ще ніколи не пробувала писати диктант за принципом радіо.

А Оксана зізналася, що патріотичне ставлення до української мови їй прищепили ще у школі.

– Любов до української мови мені заклала моя вчителька. Якщо ти не любиш  мову, то в тебе ніколи не виникне бажання грамотно писати і правильно користуватися нею.

– Я радий, що Українське радіо проводить такий захід. Це, мабуть, єдиний канал, який ще співвідносить себе зі справжньою культурою, – зазначив один з гостей церемонії нагородження, директор  видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович. – Неважливо, хто скільки зробить помилок, важлива участь, як за олімпійським принципом.

– Пане Іване, а ви особисто брали участь у написанні диктанту? – поцікавилися ми у найбільш проукраїнського і відомого видавця.

– Я, на жаль, ні.

– А чи добре знають українську мову Ваші діти?

– На щастя, у них все добре з українською мовою. Мій старший син, студент університету ім. Т. Шевченка  – перекладач. Але пише свої твори українською. Менший син – у дев’ятому класі. У нього, можливо, не все так добре з написанням. Але спілкується виключно українською мовою, що для мене є визначальним.

– А як Ви ставитеся до ідеї введення двомовності в Україні, до перспективи надання російській мові статусу державної?

– Я сподіваюся, що цього не станеться. В принципі, я ставлюся до багатомовності добре, адже ми не можемо іншим людям нав’язувати, якою мовою їм спілкуватися в себе вдома, на кухні, з друзями. Це вільний вибір. Але, як і в кожній цивілізованій країні повинна бути державна мова, і всі повинні її знати. Ми знаємо, що нещодавно навіть Ангела Меркель зробила досить різку заяву, мовляв, той, хто хоче жити в Німеччині, не може бути вільним від вивчення німецької мови та культури. Отож, такі потужні держави, де з мовою все нормально, не припиняють її оберігати. А в Україні на кожен квадратний метр – найбільше самоїдів, збурювачів, іронізаторів. Дуже прикро, що за 20 років незалежності в нас так і не відбулося українізації в державному масштабі. Мені здається, що її можна було б провести набагато успішніше, швидше і культурніше, легше, щоб людей це не напружувало. Будемо сподіватися, що такі диктанти вмотивовуватимуть людей знати та писати українською мовою.

 

Катерина Полтавець