Бахчисарайський палац: як камінь змусили плакати

Палац знаменитий не лише «Фонтаном сліз», який оспівували Пушкін, Міцкевич та Леся Українка. Це найважливіший історичний пам`ятник епохи Кримського ханства, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури...

Люди різних культур, мов та традицій захоплюють подих при погляді на палацові шедеври Альгамбри в Іспанії і Топ-Капи в Туреччині. Ці перлини людської творчості нагадують про ті давні часи, коли Європою прокотилася хвиля близькосхідного арабського завойовництва, коли середньовічні європейці зіткнулися з незнайомою, загадковою та прекрасною культурою ісламського Сходу.

Кримський півострів рясніє яскравими неслов’янськими назвами: Сімферополь та Севастополь нагадує нам про грецьких колонізаторів; Судак, Феодосія та Балаклава пам’ятають проворних італійських купців, що колись називали їх «Солдайя», «Каффа», та «Чембало» відповідно; але чи не найбільше вирізняються кримськотатарські назви селищ, гір і, особливо, печерних міст: Чуфут-Кале, Мангул, Ескі-Кермен, Киз-Кермен та ін. Ці розвалини укріплених поселень на гірських плато зосереджені навколо Бахчисараю – одного з найбільш самобутніх міст кримського передгір’я.

Назва «Бахчисарай» перекладається з кримськотатарської як «сад-палац». Його окрасою та візитною карткою слугує Ханський палац, збудований як родова резиденція династії Гераїв – правителів Кримського ханства. Палац знаменитий не лише «Фонтаном сліз», який оспівували у своїх творах Олександр Пушкін, Адам Міцкевич та Леся Українка. Упродовж двох з половиною століть (з 1532 до 1783 р.) Бахчисарайський Палац слугував центром політичного, духовного та культурного життя держави кримських татар. Передусім - це національна святиня кримськотатарського народу. Бахчисарайський Палац - найважливіший історичний пам`ятник епохи Кримського ханства, єдиний у світі зразок кримськотатарської палацової архітектури, а також унікальний для Європи цілісний палацовий комплекс близькосхідного цивілізаційного кола.

Палац в Бахчисараї був не єдиною ханською резиденцією. У Криму існувало ще п`ять т.зв. малих ханських палаців - старий палац Девлет-Сарай, палаци Улаклі-Сарай, Алма-Сарай, Качі-Сарай, Сюйрень-Сарай. Проте це були заміські вілли ханського роду, а головним місцем перебування кримських государів завжди залишався Бахчисарай.

За ті два з половиною століття, які Хансарай слугував резиденцією голови Кримської держави, його зовнішній вигляд зазнав істотних змін. Майже за кожного нового правителя в Палаці з`являлися нові споруди, робилися ремонти. Кримські хани залишали по собі пам`ятники у вигляді палацових будівель, ряд яких можна бачити у Бахчисараї понині.

Сам Бахчисарай слугує пам’ятником видатному реформатору Сахібу І Гераю, що був кримським ханом у 1532-1551 роках. Каплан I Герай увічнив пам`ять про себе в спорудженні Золотого фонтану. Селямет II Герай звів альтанку, названу його ім`ям. Його ж ім`я зафіксоване на багатьох будівлях Палацу (зокрема, Великій Ханській мечеті) відновлених ним після пожежі, що практично зруйнувала Палац під час російського вторгнення. Крим Герай звів прекрасне дюрбе Діляри-бікеч, "Фонтан зліз" і розкішно оздобив внутрішні покої Палацу. У більшості цих робіт брав участь майстер Омер: його дерев`яні різьблені деталі вціліли та не були замінені простішими. У верхніх вікнах з багатоколірними прозорими стеклами - ковані грати, в нижніх, вузьких, як щілини, - бамбукові жалюзі. Куполи мавзолею тьмяно поблискують свинцем, шпилі мінаретів виблискують позолотою. Дзюрчать мармурові і позолочені фонтани... Як говорив турецький мандрівник 17 ст., «кожна будова побудована ким-небудь з падишахів (тобто ханів)». Ханський Палац - істинний літопис роду Гераїв, багато представників якого внесли вклад в його пишність.

Найкрасивіша та найошатніша будівля палацового комплексу - Велика ханська мечеть Хан-Джамі, охоплена внизу стрілчастою турецькою аркадою з нечастими верхніми вікнами, кольоровими майоліковими вставками в простінках, увінчана стрілами мінаретів. У архітектурі цієї будівлі помітні риси османського мистецтва. Усередині мечеті з трьох сторін – хори (балкони, підтримуваних колонами). З них двоє крутих гвинтових сходів ведуть вниз. З правого боку в глибині другого поверху знаходиться ханська ложа, багато оброблена фаянсовими плитками і розписом; вхід до неї окремий - із зовнішніх крутих сходів. У 1740 р. мечеть, судячи з усього, була капітально відремонтована. Фасад її, Чурук-су, що виходить на річку, був розписаний Омером під мармур; той же художник майстерно виконав каліграфічні написи на західній стіні мечеті : в примхливі декоративні візерунки невимушено вписані вислови з Корану. Усередині мечеті - ніяких прикрас, лише на південній стіні високо над міхрабом сяють яскравими плямами кольорових стекол два невеликі вікна.

За мечеттю, крізь прорізи в кам`яній огорожі, видніється ханське кладовище - мезарлик. Тут же два купольні мавзолеї і восьмиколонна ротонда над могилою хана Менглі-гірея II, а за ними - дерев`яний портик стайні, бібліотечний корпус, південна надбрамна вежа з аркою, крізь яку проглядає сад.

Із заходу до " поштового" корпусу примикають під прямим кутом хороми хана. Вони нижче мечеті, навпроти якої стоять (адже і сам хан нижче аллаха), але значно вищі та гарніші за світський корпус.

Традиції Сходу змішалися у Бахчисараї з елементами європейського мистецтва. У розписах палацу ми знайдемо і своєрідний стиль бароко і навіть по-турецьки перефразований ампір, а в розписі ханського тайника несподівано зустрічаємо українські народні мотиви XVIII - початку XIX ст. До кінця XVI ст. відносяться на рідкість красиві кольорові вітражі залу; орнамент і кольори стекол не повторюються в жодному з цих вікон. До того ж часу відноситься і центр стелі, вкритий паркетом. Живопис на бічних його площинах виконаний російськими майстрами.

Домінантою внутрішнього дворика, яка немов підкорює його собі, є Фонтан сліз, відомий також як Сельсебіль. Збудований він був Омером в пам’ять про рано померлу кохану дружину хана Крим-Гірея, Діляру-Бікеч, яка була останньою і, можливо, єдиною великою любов’ю жорстокого хана. «І навіть камінь повинен заплакати», - таким було його бажання. Фонтан став поетичним чином, символом живої людської скорботи, втіленої в холодному камені. Невтішне горе хана майстер передав скульптурною композицією - невеликим монументом з білого мармуру, де вода перетікає з однієї чаші в іншу. Мармурова квітка на фонтані подібна до ока, що ронить сльози. Сльози наповнюють горем Чашу серця (верхня велика чаша). Час лікує скорботу і вона затихає (пара менших чаш). Проте пам`ять воскрешає біль знову (середня велика чаша). Так продовжується все життя - страждання змінюється проясненнями і навпаки - доки людина не закінчить земний шлях і не наблизиться до порогу вічності (символом вічності вважається спіраль біля підніжжя фонтану). Іслам забороняв художникові-мусульманинові змальовувати людину і все живе, окрім рослин, заохочуючи його тим самим до широкого вживання мови символів.

З часом змінювалися архітектурні і орнаментальні стилі: лаконічні візерунки стінних розписів 17 ст., що зображали грона винограду і плити мармуру, змінювалися вишуканими рослинними композиціями в стилі "кримського рококо"; на зміну урочистим гучним залам в Палаці почали будувати легкі кіоскові будівлі. Уважне мистецтвознавче вивчення Палацу може дати досить яскраве зображення чергування стилів в кримськотатарському архітектурному мистецтві.

Останній кримський хан, Шахін Герай, що увійшов до історії як великий авантюрист, що згубив у результаті власну країну, мав намір перенести кримську столицю з Бахчисараю до Кефе (нині Феодосія). Він навіть почав спорудження нової резиденції - але, втративши в 1783 р. владу, не встиг реалізувати свого плану.

Після приєднання Криму до Російської імперії Палац перебував у віданні Міністерства внутрішніх справ. Час від часу його відвідували імператори і члени імператорської родини Романових - з цієї причини доступ до об`єкту був відкритий далеко не усім. Виключення було зроблене під час Кримської війни 1854-55 років, коли тут розміщувався лазарет, де часто бував вдатний хірург Микола Пирогов.

Після Лютневої революції доля пам’ятки опинилася під загрозою, але клопотанням художника Усейна Боданинського, тут був відкритий музей історії та культури кримських татар. Донині приміщення палацу діє як музейна установа, наразі – як історико-архітектурний музей.

За століття свого існування палацова будівля зазнавала чисельних змін, ремонтів та перебудов, що не завжди йшли на користь. Науково обґрунтована реставрація почалася лише в 1960-х роках - і завдяки їй загальний вигляд Хансарая сьогодні набагато ближче до первинного. У 2003 році в Палаці зроблена нова серія ремонтно-реставраційних робіт, метою якої ретельне відновлення оригінального і неповторного первинного вигляду ханської резиденції.

У 2003 році було розпочато процес номінації Бахчисарайського палацу до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Як і з більшістю пам’яток в попередньому списку у випадку з Ханським палацом найгостріше стоїть фінансове питання, адже одна з головних вимог міжнародної організації щодо претендентів – це автентичність. Наразі в палаці триває реставрація, що покликана повернути будівлю до оригінальних обрисів, але вимагає залучення значних коштів.

Генеральний директор Бахчисарайського історико-культурного заповідника Валерій Науменко в жовтні 2011 року на прес-конференції в Сімферополі повідомив, що «заповідник та печерне місто Чуфут-Кале увійдуть до Списку ЮНЕСКО як єдиний об’єкт не раніше літку 2014 р. Головні труднощі – відсутність автентичності й цілісності об’єкта. Експерти ЮНЕСКО запропонували єдиний вихід з цієї ситуації – розширити номінацію за рахунок історичних об’єктів старої частини міста Бахчисарай. В подальшому ми будемо працювати над номінацій ним досьє під темою «Культурний ландшафт столиці Кримського ханства». Підготовка до подачі заявки на номінацію розпочалася в 2003 році, тепер на керівництво заповідника очікує довгий та непростий етап міжнародної експертизи, що триватиме до півтора років. Але така копітка робота виправдовує себе, адже включення палацу до Списку Всесвітньої спадщини не тільки гарантуватиме державне фінансування, а й забезпечить потужну рекламу Криму та його пам’яток на міжнародному рівні.

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

УНІАН в Google News