Генуезькі колонії у Криму: повернення у часи лицарів і дожів

Генуезькі колонії у Криму: повернення у часи лицарів і дожів

Чорноморське узбережжя рясніє фортечними мурами, а його історія - промовистими італійськими назвами міст-колоній, що талановиті генуезькі купці протягом XIII-XV століть зводили на своєму торговельному шляху...

Є сторінки в історії України, що й досі овіяні смутком століть, з якого виразно виступають цілком матеріальні обриси фортець, палаців чи краєвидів. Загадкове Середньовіччя залишило нам у спадок чарівні легенди та мальовничі руїни. Чорноморське узбережжя рясніє фортечними мурами, а його історія – промовистими італійськими назвами міст-колоній, що талановиті генуезькі купці протягом ХІІІ-ХV століть зводили на своєму торговельному шляху вздовж узбережжя Чорного моря.

Самою природою, здається, призначалося Генуї, стиснутій між Лігурійськими Альпами і тірренським узбережжям Італії, стати морською купецькою державою. Розквіт її торгової та політичної могутності припав на XI-XII століття, що позначилися завершенням епохи Хрестових походів та торговельним суперництвом з Венецією. Отримавши монопольне право колонізації в Причорномор`ї, Венеція засновує в цей час і ряд факторій в Криму. Найбільшим з них став Судак, який італійці називали Солдайя, а російські купці - Сурожем. З 1287 року містом управляв присланий з Венеції консул. Втім, резиденцією венеціанського консула Солдайя пробула недовго. Успіхи і прибутки колоніальної імперії, на яку, по суті, в цей час перетворилася республіка Святого Марка, не давали спокою генуезцям. І якщо венеціанці набули своїх володінь, сприяючи падінню Візантійської імперії, то генуезці домагалися тих же цілей на шляху її відновлення. Прагматичних генуезців не зупинили ні прокляття Папи, ні гнів більшості католицьких монархів Європи. У 1261 році Генуя підписала з візантійським імператором Михайлом Палеологом договір, згідно з яким за обіцяну військову допомогу проти Латинської імперії хрестоносців генуезці отримували монопольне право проходу в Чорне море і право засновувати «факторії, контори і церкви» у багатьох візантійських містах. Договір став прологом небувалої могутності Генуї упродовж більш ніж двохсот років. Генуезці витісняють венеціанців, економічно пригнічують візантійців і засновують свої поселення, фортеці і міста по усьому Середземномор`ю.

генуезька фортеця чембало крепость балаклава

У Північному Причорномор`ї генуезці затвердилися в середині 60-х років XIII століття Тут дуже швидко, одна за одною, з`являються торгові факторії, які перетворювалися на справжні, іноді досить великі і впливові, міста-держави, такі, як Каффа (Феодосія) і Тана (Азов). У своїй бурхливій діяльності з освоєння регіону італійці далеко не завжди могли розраховувати на привітний прийом місцевого населення, але набагато серйознішу небезпеку для них представляли монголо-татари, які до цього часу перетворили Крим на улус Золотої Орди. Проте, майстерна дипломатія генуезців, щедрі дари татарським намісникам і обіцянки таких в майбутньому дозволили їм врегулювати відносини. Генуезці добилися дозволу заснувати цілу мережу різнотипних колоній на кримському узбережжі. Вони зводять кріпосні стіни Воспоро (Керчі), захоплюють у венеціанців ослаблену постійними татарськими набігами Солдайю, на березі найунікальнішої чорноморської бухти засновують фортецю Чембало (Балаклаву). У 1381 році за договором з татарами вихідці з Генуї закріпили за собою 18 сіл солдайської округи і придбали капітанство Готію – у епоху Середньовіччя так іменувався Південний берег Криму. Італійські поселення в Криму дістали загальну назву Генуезька Газарія.

Головним торговим і політичним центром Газарії стала Кафа. Вже до кінця ХIII століття, динамічно розвиваючись, вона перетворюється на густонаселене поліетнічне місто, а в ХV столітті за чисельністю своїх жителів обганяє навіть Константинополь. Посиленню Кафи сприяла всезростаюча в ХIII-ХV століттях роль Північного Причорномор`я в міжнародній торгівлі країн Заходу зі Сходом. До італійських міст Східного Криму і Приазов`я по морю і по суші прибувають купецькі каравани з Візантії, Золотої Орди, Русі і Західної Європи. Кафа стає великим перевалочним пунктом торгівлі транзитними товарами: російським хутром, шкірами, полотном, воском і зброєю; прянощами, барвниками, шовковими тканинами і коштовним камінням з далеких східних країн. Мали великий попит у заїжджих купців і місцеві товари: сіль, солона риба, ікра, хліб, необроблені шкури.

Велике місце займала торгівля полоненими (слов`янами, черкесами, аланами), купленими у татарських ханів і турецьких султанів. Про рабинь слов`янського походження згадується у XIV столітті у нотаріальних актах деяких італійських і південнофранцузьких міст (Руссільон). Про рабів-скіфів згадує знаменитий поет Петрарка у своєму листі архієпископові Генуезькому Гвідо Сетте. Генуезці контролювали збут виробів колоніального ремесла, обкладали податками ремісничі майстерні, отримуючи значні доходи, при цьому відстежували ситуацію на ринку і рішуче пригнічували конкуруючі галузі місцевого ремесла сусідніх країн, у тому числі і Візантії.

генуезька фортеця чембало крепость балаклава1357 роком датується початок зведення фортеці в Чембало – нинішній Балаклаві. На Фортечній стіні було зведене місто Святого Миколая (Верхнє місто) - адміністративна частина фортеці, як і Місто Святого Георгія (Нижнє або Зовнішнє місто), оточене трьома лініями стін (з північно-східної, західної і південної сторін), в якому жили прості городяни. Місто Святого Миколая - цитадель, оточена з одного боку обривом, а з іншої – потужними стінами з вісьмома вежами, причому дві вежі стояли осібно і не були сполучені із стінами. Усередині цитаделі знаходився консульський замок-вежа (близько 15 метрів у висоту), массарія (митниця) і церква, яка, ймовірно, слугувала усипальнею знатних жителів. На початку XV століття гарнізону фортеці довелося брати участь у зіткненнях із загонами кримського князівства Феодоро (мовою князівства була грецька), що розташовувався в горах на південному заході.

Італійський історик XVI століття Умберто Фольета писав про цю подію: «Цього року (1433 р.) греки, жителі Чембало, міста Таврійського Херсонесу, склали змову проти генуезьких правителів міста. Взявшись несподівано за зброю, і, вигнавши генуезців, вони передали місто якомусь грекові Олексію, правителеві Феодоро». 4 червня 1434 року генуезці штурмом взяли та спустошили Чембало, вперше застосувавши в Криму вогнепальну зброю. За миром 1434 року, за Генуєю залишалися усі території в Криму.

Влітку 1475 року фортецю Чембало, як і інші генуезькі колонії в Криму, захопили турки. З цієї миті місто і порт стали називатися Балаклава. Зараз фортеця перебуває в зруйнованому стані і служить головною пам`яткою міста. До веж фортеці ведуть спеціальні сходи від набережної Назукіна.

генуезька фортеця чембало крепость балаклава

Не менш мальовничі руїни зустрічають нас і іншій колишній колонії генуезців – Кафі, нинішній Феодосії. Залишки середньовічної генуезької фортеці Феодосії знаходяться на Карантинному пагорбі, на березі затоки Феодосії, в північній частині міста. Фортеця була цитаделлю укріплень старовинної Кафи. Генуезька фортеця була зведена навколо Карантинного пагорба. Укріплення складалися з кріпосних стін, посилених дванадцятьма вежами; у місто вели шість воріт. У цитаделі розміщувалися консульський палац, казначейство, резиденція латинського єпископа, будівля суду, контори для перевірки вагів, склади і магазини особливо цінних товарів. З ХIII по ХIХ століття більшість споруд були розібрані. Збереглися тільки дві вежі - Папи Климента VI і Кріско - з прилеглими фортечними стінами, а також пілони великих воріт.

У IV столітті в долині поряд з фортецею на Карантинному пагорбі стали зводити храми, число яких досягло одинадцяти, перетворивши цю місцевість на справжню Святу долину. До наших днів збереглися тільки чотири церкви: вірменська церква Іоанна Предтечі, Святого Іоанна Богослова, Святого Георгія, Святого Стефана. Не може не радувати те, що багато споруд належним чином відреставровані.

Звичайно, найяскравішим наочним спогадом про перебування генуезців в Криму залишається Судацька фортеця – унікальна пам’ятка середньовічного оборонного зодчества. Сьогодні вона стоїть окремим пунктом у переліку об’єктів від України, що прагнуть отримати статус ЮНЕСКО і бути визнаними частиною Всесвітньої спадщини.

судацька фортеця судак крепость

На сьогоднішній день загальний об’єкт під назвою «Генуезькі колонії в Північному Причорномор’ї» стоїть останнім в попередньому списку від України, і природно, що увага до нього в цьому напрямі є меншою, особливо з огляду на те, що влітку цього року на сесії Комітету всесвітньої спадщини в Санкт-Петербурзі, 2 номінанти від України – Херсонес Таврійський та дерев’яні церкви українських та польських Карпат мають шанси бути внесеними до переліку пам’яток Всесвітньої спадщини.

Номінування культурних пам’яток у Список ЮНЕСКО – це імідж країни, запорука розвитку її туристичного потенціалу та визнання іншими країнами. Тому у всебічній праці для досягнення результату зацікавлені всі сторони процесу.

Попри чисельні руйнування, пожежі та роки лихоліть, укріплення, побудовані генуезцями вздовж північного узбережжя Чорного моря не перестають милувати око. Мальовничі руїни повертають нас в епоху розквіту та могутності генуезьких колоній, дозволяють поринути в історичне минуле часів лицарів, дожів, консулів та місіонерів…

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter