Шевченківський заповідник: між перевиборами та перенедовиборами

Шевченківський заповідник: між перевиборами та перенедовиборами

Канів - одне з найдавніших міст Східної Європи – перша згадка про нього міститься в «Печерському патерику»... У стінах музею німці розмістили трудовий табір для ув’язнених дітей... Заповідник одним з перших в Україні було внесено до Попереднього списку ЮНЕСКО...

Осінь 1845 року видалася холодною, вологою, з пронизливим вітром. Ця погода особливо дошкуляла Тарасу Григоровичу Шевченку, який тоді працював в Археографічній комісії в Києві, але мав роз’їжджати по селах і містах, змальовуючи старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. В дорозі до одного з сіл поет змок до нитки, і ввечері, будучи вже важко хворим, змушений був залишитися у селі В’юнище, в чужій хаті у чужих людей. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В`юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.

шевченко канев музей пор

Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, сумно дивився у стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки: «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий…». Тоді поет, маючи міцне здоров’я, одужав і помер через 15 років, у далекому та немилому його серцю Петербурзі. Але, згідно з його заповітом, прах великого сина України того ж 1861 року було перевезено на Батьківщину і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Сьогодні, стоячи біля підніжжя Тарасової гори, здається, що Тарас Шевченко у момент відчаю від тяжкої хвороби бачив перед собою самі ці лани та кручі, і ніде в світі немає іншого «тихого притулку» для нього. Колись ця гора носила мало кому відому назву – Чернеча. Нинішнє її ім’я – Тарасова – знають далеко за межами Черкащини. За звичаєм іноземні делегації, що відвідали гору, на знак пошани до великого українського поета саджають тут дерева. Тому й не дивно, що тут, на Тарасовій горі, так багато пам’яток природи. Серед них – верба Т. Г. Шевченка, що виросла з гілки верби, колись посадженій самим поетом на Мангишлаку в Казахстані. Дерева Юрія Гагаріна, Павла Поповича, Максима Рильського, багатьох інших, шумлять гілками в пам’ятному шевченківському гаю…

З Тарасової гори починається територія Шевченківського національного заповідника. Ймовірно, складно знайти місце, де б так гармонійно зливалися воєдино давнина та сучасність, історія та природа. Всі ці гори, ліси, луки з прадавніх часів слугували людям, адже Канів за правом називається одним з найдавніших міст Східної Європи – перша згадка про нього міститься в «Печерському патерику» і відносить існування міста до другої половини ХІ століття. Тут зосереджена величезна кількість пам’яток давнини від кам’яного віку до пізнього Середньовіччя. Крім того заповідник відомий всьому світові як район «класичних Канівських дислокацій», де сама природа підійняла край завіси над глибинними процесами життя нашої планети. Це – унікальний природний архів цілих геологічних періодів та епох. І сьогодні тваринний світ Канівських гір нараховує більше 5 тисяч видів.

шевченко канев музей заповідник

Нині Шевченківський національний заповідник - широко відомий в Україні та за її межами культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори, а також здійснює на своїй території охорону пам`яток культури від доісторичних часів до сьогодення та природного ландшафту. Загальна площа охоронних зон - 2500 га. У складі заповідника 8 пам`яток культурної спадщини.

Шевченківський національний заповідник у Каневі створено в серпні 1925 року Постановою РНК УРСР «Про оголошення території могили Т. Г. Шевченка Державним заповідником» із метою охорони меморіалу. 21 листопада 1989 року Постановою Ради Міністрів УРСР заповіднику першому в країні надано статус національного, що підтверджено Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року.

Перший музей «Тарасова світлиця» розташувався в будинку Івана Ядловського – сторожа й доглядача могили Тараса Шевченка в 1884–1933 роках. Іван Ядловський був особисто знайомий із поетом і брав участь у його похованні на Чернечій горі.

18 червня 1939 року на Чернечій горі в Каневі відбулося урочисте відкриття одного з найкращих творінь архітектора Василя Кричевського та його учня Петра Костирка – Національного музею-пам’ятника (саме такою була перша назва). Зведення музею припало на надзвичайно тяжкі й трагічні для України роки Голодомору та репресій. У 1933 році від голоду помер довголітній доглядач могили Шевченка Іван Ядловський. Під час будівництва, що супроводжувалося постійними втручаннями влади, аж до цілковитої заборони автору отримати право на завершення свого творчого задуму, припустилися багатьох помилок і відхилень від початкового проекту. Однак після відкриття Канівського літературно-меморіального музею Тараса Шевченка 10 травня 1940 року В. Кричевському присуджують учений ступінь доктора мистецтвознавства та звання заслуженого діяча мистецтв УРСР.

шевченко канев музей заповідник

У роки Великої Вітчизняної війни майже всю двотисячну експозицію було знищено. Уціліли лише 10 експонатів. У стінах музею німці розмістили трудовий табір для ув’язнених дітей. Будівля, пошкоджена в 17 місцях, уже 1944 року приймала перших відвідувачів, а за два (!) роки музей повністю відновив роботу.

Музейна колекція Заповідника нараховує понад 20 тисяч унікальних пам`яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При Заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників.

На базі Заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси.

Наукові дослідження фахівцями заповідника проводяться не лише за пріоритетними науковими темами, що стосуються життя, діяльності Т. Шевченка, але й в інших сферах науки: історії, мовознавства, етнографії, фольклористики.

На виконання ряду рішень Кабінету Міністрів України та Указів Президента, в 2000 році було розпочато широкомасштабну програму розвитку Шевченківського національного заповідника, яка включала заходи з капітального ремонту існуючих музейних споруд з максимальним наближенням будинку музею до первісного задуму архітекторів Василя Кричевського та Петра Костирка, реконструкції під`їзної дороги та інженерних комунікацій, благоустрою території нижнього парку. Було розпочато роботу з розроблення нової експозиції музею Т. Шевченка. Проект було завершено в 2010 році під орудою архітектора Лариси Скорик, при чому мав місце серйозний відхід від концепції В. Кричевського та П. Костирка.

Враховуючи всю значимість Тарасової (Чернечої) гори у формуванні духовності нації, розбудови державності і творення української культури, в 1989 році могилу поета та Національний Шевченківський заповідник одними з перших в Україні було внесено до Попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «як пам’ятки культури та природного ландшафту».

шевченко канев музей портрет

10 березня 2011 року минуло 150 років від дня смерті поета, а в березні 2014 року Україна та світ відзначатимуть 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Ці події в певній мірі активізували зусилля влади та ентузіастів щодо визнання канівського заповідника частиною Всесвітньої спадщини.

Водночас головний художник-реставратор української спеціалізованої науково-реставраційної проектно-будівельної виробничої корпорації «Укрреставрація» Інна Дорофієнко наголошує: «Споруда, яку почав створювати Василь Кричевський у 30-х роках минулого століття, мала бути збережена з дотриманням усіх вимог відповідно до початкового задуму автора, заповідник і, зокрема, музей через втрату автентичності не зможуть претендувати на внесення до Списку ЮНЕСКО».

«Сподіватимемося, що «за виборами, перевиборами та перенедовиборами», – цитую Володимира Яворівського, – ми не пропустимо важливих для всієї України пам’ятних дат і що питання про внесення Шевченківського національного заповідника в Каневі до Списку Всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО не лишиться тільки фантазією, котрій не судилося справдитися».

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter