Стрімке падіння вгору або Які насправді місця посідає українська освіта у світових рейтингах

Стрімке падіння вгору або Які насправді місця посідає українська освіта у світових рейтингах

Бравурні заяви про якісь досягнення в освіті протягом двох років спростовуються джерелами, на які автори цих заяв самі ж і посилаються... Українська освіта за 2010-2012 роки сумарно втратила 59 позицій...

Аналізуючи напередодні III Всеукраїнського з’їзду працівників освіти проект «Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки» експерти Центру освітнього моніторингу вказували на те, що він не містив відповіді щонайменше на три ключові запитання: в якому стані перебуває нині українська освіта в контексті інноваційного розвитку країни, задоволення попиту ринку праці та на тлі світових лідерів в освіті. Не прозвучало відповіді щодо цього ні на самому з’їзді, ні після його швидкоплинного завершення.

Натомість декілька днів тому країна почула, що, нібито, за оцінками, наведеними у Всесвітньому звіті з конкурентоспроможності держав Світового економічного форуму, що проходив у Швейцарії, освітня система України посідає 56 місце у світовому рейтингу 139 країн світу і це, мовляв, має свідчити про те, що вжиті за два роки роботи уряду кроки з реформування системи освіти зробили її конкурентоспроможною. Заради, мабуть,  більшої переконливості було також заявлено, що експерти оцінили нашу освіту вище за освітні системи в Польщі, яка посідає 62 місце, Російської Федерації (78 місце) та Грузії (119 місце).

За інших обставин ця інформація мала б втішити національне самолюбство й справді стати відправною точкою для визначення стратегічного курсу української освіти. Проте і освітянський загал, і громадськість вже неодноразово ставали свідками маніпулювання показниками заради приховування того, що тепер відбувається з освітою.

Відтак, не зайве звернутися до матеріалів щорічних Звітів щодо глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Report), які є предметом дискусій в ході Світового Економічного Форуму, що відбувається у швейцарській Женеві.  Справді, освіті в цих аналітичних документах приділяється значна увага, оскільки тривалість  здобуття і  якість освіти населення  відіграє все вагомішу роль в розвитку сучасної економіки, а також освіта підвищує ефективність кожного окремого працівника. Крім того, працівники, які мають низький рівень формальної освіти, можуть виконувати тільки здебільшого ручну некваліфіковану працю та й знаходити навіть таку їм складно. Також людям з недостатнім рівнем освіти  набагато важче адаптуватися до сучасних виробничих процесів і методів. Відсутність бодай базової освіти може також стати обмеженням для розвитку бізнесу, кар’єри, отримання високої зарплатні. 

Якість вищої освіти та підготовки кадрів розцінюються Світовим Економічним Форумом як такі, що мають вирішальне значення для сучасної високотехнологічної економіки. Глобалізована економіка XXI ст. потребує тисячі  добре освічених працівників, які здатні швидко адаптуватися до зміни у виробничих та інформаційних процесах. Охоплення населення вищою та професійною освітою також є важливим показником для визначення рівня і перспектив розвитку бізнесу в кожній країні. При оцінюванні ефективності професійної освіти до уваги також береться функціонування в країні безперервної системи отримання й підвищення кваліфікації безпосередньо на робочому місці.

Для того, щоб оцінити, яких же насправді змін зазнали рейтингові місця української освіти  в The Global Competitiveness Report  за два останні роки, достатньо проаналізувати статистичні дані цих звітів за 2008-2009, 2009-2010 і, звісно, за 2010-2011 та 2011-2012. При цьому слід мати на увазі, що зазвичай в цих збірниках вміщені дані, які на один рік «відстають» від зазначених на їх титулах: звіт за 2008-2009 рік оперує статистикою за 2008 рік, звіт за 2009-2010 рік, за 2009 рік тощо. Крім того, трапляється, коли щодо тієї чи іншої країни при визначенні певного рейтингового місця береться до уваги інформація минулорічної чи навіть дворічної давнини. Також можуть видаватися суперечливими окремі критерії визначення рейтингу. Проте, як і у випадку зі світовими університетськими рейтингами, жодна країна не ставить під сумнів поважність і серйозність таких досліджень.

Щороку Звіт щодо глобальної конкурентоспроможності укладається за універсальною структурою і на підставі одних і тих самих усталених показників. Це дозволяє не лише здійснювати порівняльний аналіз щодо динаміки справ в освіті кожної країни, а також визначати тенденції трансформацій в освіті.

Одним з перших показників, що беруться до уваги  у щорічному Звіті щодо глобальної конкурентоспроможності, є «Індекс глобальної конкурентоспроможності», одним з показників якого є «Стан здоров’я і початкова освіта» (незвичне для українських моніторингових досліджень поєднання). Цей коефіцієнт визначається по семибальній шкалі від 1 (найнижчий)  до 7 (найвищий) балів. Показники України тут є такими:

2008-2009 рр. – 60 місце зі 134 країн з коефіцієнтом  5,6 бала

2009-2010 рр. – 68 місце зі 133 країн з коефіцієнтом 5,4 бала

2010-2011 рр. – 66 місце зі 139 країн з коефіцієнтом 5,7 бала

2011-2012 рр. – 74 місце зі 142 країн з коефіцієнтом  5,6 бала

Відтак, упродовж двох останніх років Україна за цим показником опустилася на 6 позицій.

За показником «Ефективність вищої освіти і тренінгів» рейтингове місце України в The Global Competitiveness Report  змінювалося так:

2008-2009 рр. – 43 місце зі 134 країн з коефіцієнтом 4.5 бала

2009-2010 рр. – 46 місце зі 133 країн з коефіцієнтом 4,4 бала

2010-2011 рр. – 46 місце зі 139 країн з коефіцієнтом 4,6 бала

2011-2012 рр. – 51 місце зі 142 країн з коефіцієнтом  4,6 бала

Таким чином, Україна у збірниках за 2010-2011 і 2011-2012 рр. опустилася порівняно з попереднім періодом на 5 позицій.

Традиційно й обґрунтовано міжнародні інституції важливу роль в системі освіти упродовж життя відводять початковій освіті. За показником «Якість початкової освіти», що також вимірюється по семибальній шкалі, динаміка України  є такою:

2008-2009 рр. – 37 місце серед 134 країн з коефіцієнтом 4,6 (середній коефіцієнт по всіх країнах – 3,8)

2009-2010 рр. – 41 місце серед 133 країн з коефіцієнтом 4,4 (середній коефіцієнт по всіх країнах - 3,8)

2010-2011 рр. – 49 місце серед 133 країн з коефіцієнтом 4,4   середній коефіцієнт по всіх країнах – 3,9)

2011-2012 рр. – 52 місце серед 142 країн з коефіцієнтом 4,2    (середній коефіцієнт по всіх країнах – 3,8

Порівняно з попереднім періодом нині Україна за цим показником опустилася в статистиці Звіту щодо глобальної конкурентоспроможності на 11 позицій.

За показником «Охоплення початковою освітою»:

2008-2009 рр. – 84 місце серед 130 країн з показником 90,2%

2009-2010 рр.  - 91 місце серед 131 країни з показником 89,4%

2010-2011 рр.  – 102  місце серед 136 країн з  показником 88,9%    

2011-2012 рр. – 105 місце серед 142 країн з показником 88,6%

В цілому за два останні роки Україна втратила за цим показником 14 позицій у рейтингу.

За показником «Охоплення базовою середньою освітою» позиції України в рейтингу зазнали таких змін:

2008-2009 рр. – 50 місце серед 134 держав (охоплено 93,4%)

2009-2010 рр. – 44 місце серед 133 держав (охоплено 94,2%)

2010-2011 рр. – 44  місце серед 139 держав (охоплено 94,4%) 

2011-2012 рр. – 48 місце серед 142 держав (охоплено 94,5%) 

У підсумку, за два останніх роки Україна опустилася на 4 позиції.

Традиційно, з огляду на те, що в Україні повна загальна середня освіта є обов’язковою, наша країна посідає високі місця за показником «Охоплення доуніверситетською  освітою»:

2008-2009 рр. – 14 місце з показником 72,8% серед 134 країн

2009-2010 рр. – 9 місце з показником 76,4% серед 133 країн

2010-2011 рр. –  8 місце з показником 79,4% серед 139 країн

2011-2012 рр. – 7 місце з показником 79,4% серед 140 країн  

Отже, вперше натрапляємо у The Global Competitiveness Report  на показник, коли за два останні роки зроблено хоч і незначний, але все ж поступ – Україна піднялася на 2 позиції вгору.

За показником «Якість освітньої системи», який так резонансно прозвучав у згаданій заяві про  нібито значний прорив України, за останні два роки відбулося якраз одне з найбільших з-поміж інших показників падіння - відразу на 13 позицій - з 49 місця за 2009-2010 до 62 місця за 2011-2012 рр.:

2008-2009 рр. – 40 місце з коефіцієнтом 4,2 бала (середній коефіцієнт по всіх країнах - 3,7 бала) серед 134 країн

2009-2010 рр. – 49 місце з коефіцієнтом 3,9 бала (середній коефіцієнт по всіх країнах - 3,8 бала)  серед 133 країн

2010-2011 рр. –  56 місце з коефіцієнтом  3,9 бала (середній коефіцієнт по всіх країнах - 3,8 бала) серед 139 країн

2011-2012 рр. – 62 місце з коефіцієнтом 3,8 бала  (середній коефіцієнт по всіх країнах - 3,8 бала)  серед 142 країн.

Принагідно, хоч це не може бути втіхою від стрімкого падіння в рейтингу України, звернемо увагу на те, що Польща за  цьогорічним, а не за попередній рік, показником посідає 71 місце, Російська Федерація - 82, а Грузія - 119 місце.

За показником «Підключення шкіл до Інтернету» (визначався у семибальній шкалі) наразі фактично маємо стагнацію в рейтингу:

2008-2009 рр. – 69 місце з коефіцієнтом  3,4 бала (середній коефіцієнт – 3,6 бала) серед 134 країн

2009-2010 рр. – 70 місце з коефіцієнтом 3,5 бала (середній коефіцієнт – 3,8 бала)

2010-2011 рр. – 68 місце з коефіцієнтом  3,8 бала (середній коефіцієнт – 4,1 бала)

2011-2012 рр. – 70 місце з коефіцієнтом  4,1 бала (середній коефіцієнт – 4,2 бала).

У 2007 р. українські школярі 4-х та 8-х класів вперше стали учасниками міжнародного  дослідження якості природничо-математичної освіти (TIMSS). Його результати (офіційні результати TIMSS-2011, в якому Україна також брала участь ще не оприлюднені) були взяті до уваги при формуванні рейтингу країн за якістю природничо-математичної освіти. За результатами TIMSS-2007 з математики Україна з середнім міжнародним балом  469 (4-й клас) посіла 26 місце  і  з середнім балом 462 (8-й клас) - на 25. З природознавства: з середнім балом  474 (4-й клас) – на 26 місці  і  з середнім балом  485 (8-й клас) - на 19.

За показником «Якість природничо-математичної освіти» (рейтингування відбувалося за семибальною шкалою)  Україна опинилася  в The Global Competitiveness Report  на таких місцях:

2008-2009 рр. – 32 місце з коефіцієнтом 4,9 бала (середній коефіцієнт по всіх країнах – 4,1) серед 134 країн

2009-2010 рр. – 41 місце з коефіцієнтом  4,7 бала (середній коефіцієнт - 4,0 бала) серед 133 країн

2010-2011 рр. –  42 місце з коефіцієнтом  4,6 бала (середній коефіцієнт – 4,0 бала) серед 139 країн

2011-2012 рр. – 36 місце з коефіцієнтом  4,6 бала (середній коефіцієнт – 3,9 бала) серед 142 країн.

Таким чином, відзначаємо другий випадок, в даному разі за рівнем природничо-математичної освіти, коли за два останні роки Україна піднялася в рейтингу – в нашому випадку на 6 позицій.

За показником «Якість управління (менеджменту) школами»  (визначався у семибальній шкалі) маємо діаметрально протилежну динаміку:

2008-2009 рр. – 71 місце  з коефіцієнтом 3,9 бала (середній коефіцієнт – 4,1) серед 134 країн

2009-2010 рр. – 95 місце з коефіцієнтом 3,7 бала (середній коефіцієнт – 4,2) серед 133 країн

2010-2011 рр. – 108 місце з коефіцієнтом 3,5 бала (середній коефіцієнт – 4,2)  серед 139 країн

2011-2012 рр. – 116 місце з коефіцієнтом 3,4 бала (середній коефіцієнт – 4,2)  серед 142 країн. (Для порівняння: Польща – на 78 місці; Росія – на 107; Грузія – на 115).

Як результат - за два останні роки за якістю управління школами Україна опустилася в рейтингу відразу на 21 позицію.

 Отож, бравурні заяви про якісь досягнення в освіті упродовж двох років спростовуються джерелами, на які спікери таких заяв самі ж і посилаються. Навпаки – рейтинги в щорічних Звітах щодо глобальної конкурентоспроможності Світового Економічного Форуму в Женеві свідчать, що лише за двома показниками («Охоплення доуніверситетською  освітою» і «Якість природничо-математичної освіти») зафіксовано незначний прогрес української освіти. За іншими ж сімома важливими показниками українська освіта за 2010-2012 роки порівняно з показниками 2008-2009 років сумарно втратила 59 позицій. Це симптоматична й загрозлива тенденція, що спонукає до широкої громадської дискусії про долю національної освіти. Потрібно правдиво й раціонально оцінити всі ризики, перед якими тепер її поставлено, й повернувшись до принципів державно-громадського управління, спільними зусиллями  забезпечити нашим дітям якісну освіту. В першу чергу це потрібно суспільству і лише в другу – для усіляких рейтингів.

 

Павло Полянський, директор Центру освітнього моніторингу

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter