Одеса: не перше місто України, але й не друге

Одеса: не перше місто України, але й не друге

Історія становлення «південної Пальміри» чимось схожа на розвиток «Пальміри північної». Як і Санкт-Петербург на Балтиці, Одеса на Чорному морі була заснована як «вікно в Європу». Схожі й шляхи архітектурного розвитку обох міст...

«Одеса, звичайно, – не перше місто України, але й не друге!» - так жартома кажуть про рідне місто самі одесити. «Перлина Чорного моря», Місто-герой, батьківщина Анни Ахматової, Ісака Бабеля, Леоніда Утьосова та цілої плеяди видатних літераторів, музикантів та вчених – все це єдина та неповторна Одеса, де над трагічними та героїчними епізодами історії завжди звивається непередаваний одеський гумор, і в чиїх затишних двориках народжуються найкращі в світі анекдоти.

одесса

Одеса сьогодні — великий порт, визначний промисловий, науковий та культурний центр країни, музей просто неба. Вона вабить до себе сотні тисяч людей м`яким кліматом, теплим морем, сонячними пляжами. Особливого колориту та принадності надають Одесі тінисті вулиці, вишукані будинки, затишні площі. Це — яскраве, самобутнє місто, архітектура якого зачаровує свіжістю та своєрідністю.

У забудові Одеси можна зустріти різні інтерпретації архітектурних стилів минулого: ренесансу, романського стилю, готики, їх поєднання в одній будівлі — еклектику, популярний на зламі століть стиль модерн, переважаючі на початку нашого століття неоренесанс та неокласику... Образний і документальний кам`яний літопис Одеси. Він зберіг сторінки історії — насиченої і багатої на події, хоча й недовгої, адже за мірками історичними місто зовсім молоде.

одеса одесса

Два століття тому на Чорноморському узбережжі, серед пустельних та диких степів, незадовго до цього відвойованих Росією у Туреччини, розпочало своє існування невеличке поселення, яке за турецького панування носило назву Хаджибей. 7 травня 1794 року Катерина II підписала рескрипт про влаштування в Хаджибеї військової гавані і пристані для купецьких суден. Нова назва — Одеса – вперше з`явилася у документі, датованому 10 січня 1795 року. Одесі судилося перетворитися на перлину краю, на «південну Пальміру». Морське торгове місто стало бурхливо розвиватися, швидко зростало його населення, і на початку XX століття Одеса вже нараховувала понад півмільйона жителів, посідаючи третє місце в імперії після Петербурга й Москви.

Планування Одеси — одне з найвищих досягнень вітчизняного містобудівництва. Перший проект міста, складений ще в кінці XVIII століття інженером Ф. Деволланом, згодом був творчо реалізований поколіннями зодчих. Порт з усіма спорудами розмістився на низинній прибережній смузі, а саме місто — на підвищеному плато. Для їх сполучення вдало використані балки, спрямовані майже перпендикулярно берегу моря (тепер це спуски Кангуна та Жанни Лябурб). Житлова територія спочатку складалася з двох великих ділянок, що мали сітчасте планування і були розташовані під кутом 45° одна до одної. Такий розворот плану зумовлювався дугою берега і прагненням орієнтувати головні вулиці в морську далечінь. Все це засобами планування створювало образ портового міста. Чітка система прямих вулиць (основні — з постійною шириною у 32 метри), вдало знайдені розміри кварталів багатоповерхових будинків,— характерні для теперішньої центральної частини Одеси.

Особливості архітектурної історії міста найповніше простежуються саме в його центральній частині. Звідси починалась Одеса. Вже в першій половині XIX століття тут будувалися численні особняки поміщиків, яких вабили до Одеси вигоди хлібної торгівлі. Вони зводили цілі палаци – двоповерхові споруди з парадними дворами, чавунними ґратами, колонними портиками перед входом, їх інтер`єри й сьогодні вражають пишністю оздоблення.

одеса одесса

Серед зелені Французького бульвару виростали дачі багатих купців та фабрикантів, виконані за проектами кращих одеських зодчих. Ось як писав про це О. Купрін в оповіданні «Осінні квіти»: «...Зліва і справа миготіли, немов у феєричній картині, казкові вілли одеських мільйонерів: розкішна різьба воріт та ґрат, прикрашених драконами і гербами, яскраво освітлені тераси в глибині садів, увішаних примхливими китайськими ліхтариками, барвисті палісадники та квітники, рідкісні дерева, пахощі екзотичних квітів...»

Найяскравіше самобутні риси архітектури міста втілились у громадських спорудах. Ще на початку XIX століття були збудовані театр, лікарня, собор, пошта. Пізніше зводяться будинок градоначальника, Михайлівська церква, торговельний ряд Пале-Рояля. На жаль, багатьом спорудам не судилося дожити до наших днів. Від інших, як-то від колись величних ансамблів Грецького та Старого базарів, зосталися лише фрагменти.

Про високу містобудівну культуру свідчить ансамбль Приморського бульвару. Задуманий як центр міста, він звернений до моря широким фронтом будинків. Середину забудови було виділено напівкруглою площею з пам`ятником А.-Е. Рішельє, на флангах споруджено будинок біржі і палац губернатора М. С. Воронцова, що формувало цілісну та зрівноважену композицію. Своєрідний ритм забудови підкреслювався горизонталями терас, котрі перетиналися вертикаллю грандіозних сходів, які згодом дістали назву Потьомкінських.

Будувалась Одеса, росла... На північ від центру, на низинній піщаній смузі, притулився Пересип із залізничними коліями, складами, з тяжкими умовами життя його мешканців. На південний захід від району особняків простяглася Молдаванка, спогадів про колоритний побут якої не обминула жодна книга, присвячена старій Одесі. З розвитком промисловості квартали Молдаванки дедалі більше оточувалися підприємствами, і до терпкого степового повітря домішувалися гар та кіптява фабричних димарів.

Проте Одеса зберегла свою привабливість і самобутність. Саме в цей час — у другій половині XIX століття — було споруджено ряд чудових творів архітектури: Оперний театр, Нову біржу, ломбард, публічну бібліотеку. Кращі представники нового покоління зодчих не лише створювали економічні й конструктивно раціональні споруди, але й зуміли відчути специфіку і своєрідність південного міста.

Багато будували в Одесі з черепашнику, або, по-місцевому,— ракушняку. А каменю цього, що мовби увібрав у себе теплий відблиск південного сонця, було вдосталь — могутній пласт залягав просто під ногами. І розробки його велись одночасно на всій території, по всіх напрямках. Незабаром під містом утворився справжній лабіринт з підземних галерей — катакомб, заплутані ходи яких породили безліч легенд про контрабандистів старої Одеси. Але от що цілком достовірно: довелося цьому підземному «місту» стати в пригоді і революціонерам, котрі переховували там нелегальну літературу, що надходила з-за кордону, і партизанським загонам під час Великої Вітчизняної війни — вони зробили катакомби своєю базою, недоступною для ворога.

Багато чого пам`ятає Одеса. Більш як півтора століття тому щойно прокладеними алеями Приморського бульвару йшов молодий Пушкін... Серед цих будинків лунали кроки людей, творчість яких стала гордістю літератури: О. Горького та В. Катаєва, І. Бабеля та С. Кірсанова, І. Ільфа та Є. Петрова, К. Паустовського та Е. Багрицького.

І, певно, немає в країні людей, чи то дорослого, чи школяра, не знайомих із творами Одеської кіностудії художніх фільмів, розташованої на Французькому бульварі. Тут працювали Олександр Довженко, багато видатних режисерів, драматургів, артистів.

одеса одесса

Минають роки... Десятиріччя складаються в століття. Руйнівному впливу часу людина протиставляє свою працю, увагу до витворів минулих епох. У районах, які ще недавно вважалися молодими,— вже свої традиції забудови, ведуться пошуки раціонального і разом з тим самобутнього планування. Приміром, поряд з площею, де розташований відомий торговельний центр Привоз,— цілий каскад відкритих просторів. Тут відбуваються свята одеситів, тут перетинаються лінії міського транспорту. На площах та прилеглих вулицях зведено великі житлові будинки, монументальні адміністративні споруди, залізничний вокзал, Театр музичної комедії.

Славетні Потьомкінські сходи — своєрідний символ міста — завдяки спорудженим пандусам та переходам мають виходи до моря, на Новий мол, на високому майданчику якого розташований будинок морського вокзалу оригінальної архітектури. Меморіальні дошки розповідають, що саме на цьому місці 1794 року було закладено перші споруди Одеси.

Історія становлення Одеси, «південної Пальміри», чимось схожа на розвиток «Пальміри північної» - міста на Неві. Як і Санкт-Петербург на Балтиці, Одеса на Чорному морі була заснована як «вікно в Європу». Подібно до Петербурга вона виросла на необжитих землях, вдалині від заселених місць; схожі й шляхи архітектурного розвитку обох міст. Історичний центр Санкт-Петербурга першим від Росії (та СРСР) було внесено до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на пам’ятній сесії 1990 року. Сьогодні Одеса має цілком вірогідні шанси й тут повторити долю свого північного побратима, ставши частиною Всесвітньої культурної спадщини.

Сьогодні Одеса перебуває на «фінішній прямій» до статусу ЮНЕСКО, потрапивши в 2009 році до Попереднього списку пам’яток України. Ще в 1998 році був виданий указ Президента України Леоніда Кучми, в якому давалося доручення Одеській держобладміністрації розробити програму збереження історичного центру міста, а також підготувати документацію для включення його до Списку Всесвітньої спадщини.

В 2001 році відбулася конференція за участі представників національних комітетів ІКОМОС. Чиновники приступили до відповідального етапу – розробки документації. Результати кількох років роботи були представлені на практичному семінарі за участі представників ЮНЕСКО в 2004 році. Експерти організації, оглянувши місто і ознайомившись з представленими документами, вказали на основні недоліки проекту. Але, на жаль, не побачили фахівці ЮНЕСКО наявності головної умови для отримання місця в Списку – унікальності претендента. Єдиним міським ансамблем, здатним зацікавити світову громадськість, експерти вважають Приморський бульвар, Потьомкінські сходи та Єкатерининську площу. При цьому заявленим для номінації часовим періодом може бути хіба що початок ХХ століття. Проте і тут виникає ряд проблем, частину з яких вирішити буде непросто. Адже для того, щоб виправдовувати місце в списку ЮНЕСКО, необхідно, щоб все у рамках цієї території дихало тією епохою. А про який початок 20 століть може йтися при погляді на численні портові крани, автомобільні естакади і найголовніше – готель «Одеса», перенести який в інший район міста точно не вдасться.

Тепер шанси Одеси залежатимуть від того, наскільки грамотно та якісно буде підготовлено номінаційний пакет документів, що відповідає вимогам міжнародної організації. Це залежатиме і від фінансування проекту, і від зовнішнього вигляду центру Одеси, зокрема Приморського бульвару та прилеглих районів.

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter