Софіївка: історія кохання, закарбована в природі

Софіївка: історія кохання, закарбована в природі

У гротах, скелях, джерелах, водоспадах, окремих каменях і рослинах вдало матеріалізовані старогрецькі міфи про богів... Бурхливі та трагічні події ХХ століття не раз видозмінювали Софіївку...Загальною проблемою парку залишається вандалізм...

Про такі дива світу, як уманський парк «Софіївка», кажуть: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути». Вона чудова за будь-якої погоди та пори року: білою зимою парк наче занурений в чисті блискучі сни; влітку сповнений запахів трав, красується зеленню дерев; восени роняє золоті листя-спогади…

При написанні статті переді мною постало питання: чи слід ставити в лапки саму назву Національного дендрологічного парку в Черкаській області, як це робиться на офіційних паперах? Чи можна це живе серце природи, вплетене у візерунок натхненної парці людського генія, обмежити будь-якими рамками? Побачивши це мереживо стежин, дерев та скульптур, я побачила чарівну панянку, втілення загадкової та прекрасної Софії Потоцької, на чию честь і була збудована Софіївка.

Переказ про заснування парку свідчить, що одного разу граф Станіслав Фелікс Потоцький прогулювався околицями Умані зі своєю нареченою, красунею Софією Де-Вітт. Місце для прогулянки було обране у мальовничій балці, вздовж невеликого струмка. Наречена сказала: «Який чудовий тут міг би бути сад!». Через чотири роки на місці ідилічного гаю з джерелом, струмком та камінням постав пишний парк – зі ставками, фонтанами, гротами, каскадами й містками. З’явилися в саду статуї та вази з білого мармуру. Галявини були всипані квітами. По дзеркальній гладі ставків плавали лебеді. За бажанням господарів чи гостей парку човни могли перевезти їх на острівець одного зі ставків.

софіївка парк умань

Парк було засновано магнатом Потоцьким в 1796 році. Аби задовольнити примхи молодої дружини, граф вирішив відтворити тут, на безлюдній околиці Умані, природу та міфи Стародавньої Еллади – батьківщини гречанки Софії. Керувати будівництвом парку було запрошено талановитого польського інженера Л. Метцеля. Пізніше кожне покоління дописувало свої строки в безсмертну поему «Софіївки». Уманський архітектор І. Макутін збудував в 1846 році Павільйон Флори. В 1850-1852 роках за проектом відомого російського зодчого А.І. Штакеншнейдера був зведений комплекс споруд Головного входу до парку. Професор В.В. Пашкевич, який довгі роки керував парком, створив арборетум – своєрідний музей екзотичної флори.
Парк був закладений на пустирі західної околиці Умані, в безлісій місцевості, розділеній річкою Кам`янкою на дві частини з кам`яними глибами, що виходять з-під землі. Метцель уміло використовував рельєф, спорудивши уздовж русла Кам`янки каскад басейнів і прилеглих до неї ставків. Верхній і Нижній ставки сполучені водопадами, шлюзами, каскадами, підземною річкою, яку назвали на грецький зразок, – Ахеронт. Для декорування були використані місцеві і завезені здалека екзотичні дерева та чагарники.

Завдяки природному рельєфу парк прикрашають скелі – Льовкадська, Тарпейська, гроти – Венери, Горішок, Страху і сумнівів, красиві павільйони – Флори, Рожевий. Вздовж доріжок були розміщені альтанки. Талановито підібрані різні деревні і чагарникові породи, об`єднані в загальний ландшафтний ансамбль з водоймищами, скелями і архітектурними спорудами відтворили види Англійського парку, Єлисейських полів в мініатюрі.

софіївка парк умань статуяВраховуючи те, як Софія Потоцька-Вітт любила античне мистецтво, талановитий інженер Метцель створив справжній шедевр садово-паркового мистецтва, в якому матеріалізувалася гомерівська «Одіссея». Всі об`єкти мають певний історичний сенс, що в цілому створює гармонію природної краси.

Перед головним входом нас зустрічають мальовничі ворота, колись названі «золотими», ймовірно, через позолочені квіти, що вінчають огорожу. Це спонукало до версії, що Головний вхід до парку нагадує вхід в Афінський ринок, а деталі, що завершують сторожові башти, запозичені з храму богині Вести в Тіволі (Італія). Щодо дерев, які прикрашали вхід до парку, то тут довгий час красувалися італійські пірамідальні тополі, що їх завіз С. Ф. Потоцький. Саме з «Софіївки» вони розповсюдились по всій Росії.

За воротами починається надзвичайно гарна, широка каштанова алея. Справа ледь чутно журчить Кам’янка, пробиваючись між сірими кам’яними глибами, схожими на дивовижних заснулих тварин. Зліва ж все вкрито густими хащами, підіймаються пологі схили, а крізь крони дерев видно як пливуть по небу хмари.

Верхня частина лісового масиву – цілинний степ в три гектари, названий поляною Грибок, адже прикрашає її невелика альтанка у формі гриба. В нижній частині схилу Малої Швейцарії серед кам’яних нагромаджень одиноко височіє болотний кипарис. Трохи далі – група гранітних брил, або Тарпейська скеля. Так називався стрімчак на Капітолійському пагорбі, де загинула донька начальника Римського гарнізону Тарпея, що зрадницьки пропустила у фортецю ворогів-сабінян.

Головна алея має вигнуту форму, що відповідає природному рельєфу місцевості, і веде до павільйону Флори (в давньогрецькій міфології – богині весни й квітів). Павільйон Флори - невід`ємний елемент в композиційному оформленні всього паркового ансамблю. Його світле оздоблення на фоні зеленого обрамлення успадковане від Сільського павільйону. Еліпсовидна форма підсилює враження логічно завершеної високохудожньої картини, яка чудово вписується в ландшафт, що її оточує, як єдине ціле. Не дивлячись на свою монументальність, павільйон здається в далекій перспективі - наприклад з тераси Муз, легким, ніби він пливе в небі. Це враження підсилюється його відображенням в дзеркалі води Нижнього ставу. А зблизька павільйон Флори виглядає велично і в той же час вишукано, граціозно, завдяки своїм точним архітектурним формам, високим струнким колонам в доричному стилі та ажурному барельєфу на фризі, що зображає листя і грона винограду.

софіївка парк умань

Гранітні сходи ведуть до просторої овальної зали з чудовою, надзвичайною акустикою, а в проміжках білосніжних колон відкривається панорама Нижнього ставу незвичайної краси і різноманітності. Рослинність, камінь, вода, архітектура великих і малих форм, комплекс гідротехнічних споруд є тими основними елементами, з яких створено парковий ансамбль.
Л. Метцель геніально вирішив проблему забезпечення водоймищ та гідротехнічних споруд Софіївки водою. По руслу річки Кам`янки завдяки земляним греблям створено чотири ставки: Нижній, Верхній і Красний знаходяться в межах парку, а Війтівський розташований в с. Родниківка.

Посеред просторої дзеркальної поверхні Нижнього ставу з широко роззявленої пащі змії, що звивається на камені, стрімко б`ється з дзвінким гомоном, шумом, розпадаючись на міріади діамантових бризок 12-16-метровий стовп води. Це знаменитий фонтан «Змія». Вода надходить до фонтану по самопливному підземному водогону, викладеному з гранітного тесаного каменю вздовж дороги, яка веде від академії та оранжереї до павільйону Флори. Можливо, встановлення скульптури Змії пов`язане з грецькою міфологічною богинею здоров`я Гігією, яка зображалась у вигляді молодої жінки у довгому одязі із змією, яку вона годує з чаші.

Праворуч від павільйону Флори привертає увагу виконане з гранітних клиновидних каменів арочне склепіння так званого Венеціанського мосту. Міст прикрашають гранітні пілони, між якими звисають важкі ковані ланцюги. Ця споруда, виконана в класичному стилі, прекрасно вписується в навколишній ландшафт, створює своєрідну романтичну картину.

софіївка парк умань

Коли дивишся на протилежний східний берег, мимоволі привертає увагу величезна брила граніту, що наполовину виступає з води, її назвали Каменем смерті. Скеля ця пов`язана з трагічними подіями, що відбулися в стародавній Греції, зокрема, в житті поетеси Сафо (VІІ-VІ ст. до н. е.), батьківщиною якої був острів Лесбос в Егейському морі. Поетеса організувала гурток із знатних дівчат, яких навчала музиці, танцям, складанню пісень і назвала гурток «Дім служниць муз». За грецькою міфологією, на цьому ж острові жив простий смертний Фаон. Якось йому довелося перевозити човном богиню кохання Афродіту. З неї він не взяв відповідної платні, і в нагороду богиня дала йому чудодійне зілля, яке перетворило його на юнака-красеня. Усі жінки закохувалися в нього, але Фаон відхиляв їх любов. За версією римського поета Овідія, в Фаона закохалася до безтями Сафо, але він знехтував її почуттями, і поетеса у відчаї кинулася в Іонічне море з Левкадської скелі.

Сьогодні, безперечно, важко розгадати всі задуми талановитого Л. Метцеля, який в гротах, скелях, джерелах, водоспадах, окремих каменях і рослинах вдало матеріалізував старогрецькі міфи про богів і, насамперед, гомерову «Одіссею». Стародавній грецький міф про народження світу живо відтворюється у нашій уяві, коли перед нами відкривається Долина гігантів. Тут ми дізнаємося про походження Урана та Геї, про те, як з`явився великий рід титанів та їх молодших братів - циклопів, яким доля судила бездонне провалля - Тартар.

Бурхливі та трагічні події ХХ ст. не раз видозмінювали Софіївку, ставлячи її то на межу існування, то роблячи могутнім знаряддям пропаганди. Сьогодні уже важко уявити, що до 1993 року маршрут, яким ми подорожуємо, був просто загальноміським звалищем сміття, а тепер на місці колишніх засмічених заболочених місць ми маємо можливість побачити ставки, познайомитись з рослинами, занесеними до Червоної книги, з гірським садом на кам`яних схилах нового Ліщинового ставу, робота над створенням якого велась з 1993 по 2002 рік, помилуватися великим краєвидом, що розкривається нам з алеї по тальвегу Грекової балки, чи з асфальтової дороги, що повертає праворуч і зникає в насадженнях дуба червоного та сосни кримської, виринувши над мальовничою місцевістю.

У 2000 році Національний дендрологічний парк «Софіївка» було внесено до Попереднього списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це однак зовсім не гарантує отримання в найближчому майбутнього престижного та бажаного статусу «об’єкту під охороною ЮНЕСКО», адже деякі українські шедеври перебувають в ньому вже більше 10 років.

Керівництво парку в особі незмінного з 1980 року директора Івана Семеновича Косенка переконане: «Софіївка» гідна того, щоб бути в Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Проте, з погляду державного підходу до розв’язання проблем «Софіївки», слід визнати, що досі ми не маємо повноцінного парку! Так склалося, що «Софіївка» при створенні заповідника 1929 року втратила невід’ємну частину — оранжереї субтропічних рослин. Держава рано чи пізно має розв’язати цю проблему, повернути «Софіївці» те, що їй належить».

30 січня 2008 р. у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про збереження об`єктів культурної та природної спадщини, включених і запропонованих для включення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
Він передбачав:

1. Основні визначення термінів об`єктів культурної і природної спадщини, внесених і запропонованих до внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;

2. Розробку чітких механізмів взаємодії спеціально уповноваженого центрального органу з питань охорони культурної спадщини з іншими державними і суспільними організаціями щодо узгодження з Центром всесвітньої спадщини ЮНЕСКО будь-яких будівельно-ремонтних робіт на території об`єктів культурної і природної спадщини.

Власне, другий аспект є одним з головних вимог ЮНЕСКО. Те, що до сьогодні Україна не завжди виконує цю вимогу, свідчить про безвідповідальне відношення до своєї історичної спадщини. До цих проблем потрібно привертати увагу. Але врегулювати ці питання на державному рівні не вдалося і досі. Вищезгаданий законопроект вже 10 квітня був відхилений Верховною Радою.

Нагальною проблемою «Софіївки» залишається вандалізм – і саме досвід ЮНЕСКО може стати інструментом зміни перш за все менталітету як мешканців міста, так і приїжджих відвідувачів.

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter