Україна наукова: про псевдодослідницькі оповідання і титульні прив'язки

Україна наукова: про псевдодослідницькі оповідання і титульні прив'язки

Випускники і успішність їхньої кар`єри – найголовніша рекламна "вітрина" будь-якого ВНЗ... Істинний розвиток наука може мати тільки у вільному суспільстві... Інтерв`ю...

Міжнародна академія наук і вищої освіти (МАНВО) у Лондоні започаткувала "Чемпіонат Світу, континентальні, національні та регіональні першості з наукової аналітики". Проект поширився і на пострадянські країни. Генеральним партнером МАНВО в Україні і на території республік колишнього СРСР виступила Всеукраїнська академічна спілка. Що таке чемпіонат з наукової аналітики? Які перспективи відкриває цей проект для українських науковців? Чому українська наука загрузла в корупції? На ці та інші питання в інтерв’ю УНІАН розповів Президент Всеукраїнської академічної спілки, офіційний представник в пострадянських державах МАНВО Борис Житнігор.

Борисе, що являє собою чемпіонат з наукової аналітики?

Основним завданням проекту Міжнародної академії наук і вищої освіти з проведення турнірів з наукової аналітики є створення оптимального механізму глобального об`єднання науково-освітньої спільноти різних країн світу.

Серед основних цілей цієї ініціативи МАНВО особливо слід виділити її спрямованість на масштабну популяризацію науки і творчість прогресивних вчених, а також розвиток міжнародної наукової кооперації.  Разом з тим, Академія прагне створити необхідні умови для ефективного міжнародного оприлюднення даних про наукові дослідження і досягнення вчених різних країн, забезпечення повсюдного визнання таких досягнень. 

Подібні дії неминуче повинні внести свій внесок у підвищення соціальної ролі науки і освіти, а також ступеню їхнього впливу на глобальні й локальні суспільно-політичні процеси. Крім того, проект МАНВО покликаний сприяти виявленню і просуванню передових наукових ідей, виявленню талановитих учених і педагогів, неординарних і ексклюзивних наукових концепцій і освітніх програм. Нарешті, ініціатива британців створює додаткові інструменти для забезпечення захисту і ефективній реалізації авторських прав науковців, створення механізмів підвищення рівня матеріального достатку этих талантливых людей шляхом використання їхньої творчості, знань і досвіду в комерційних наукових дослідженнях і освітніх проектах.

За задумом наших европейских колег, проведення науково-аналітичних турнірів здатне привести до таких благотворних результатів, як, наприклад, побудова системи дієвих стимулів для розвитку дослідницької активності науковців и системи ефективних засобів широкого обнародування результатів наукових досліджень.

В рамках проекту також формуються необхідні передумови для підтримки і розвитку міжнародних наукових дискусій, обміну думками між ученими, міжнародного поширення передового наукового досвіду. Також програма проведення науково-аналітичних турнірів передбачає використання додаткових інформаційних каналов  і статусних інструментів, спрямованих на привертання уваги глобального суспільства до проблем науки і наукових процесів.

Як власне проходить чемпіонат?

Враховуючи просторові масштаби проведення турнірів, а також велику кількість учасників з різних країн, першість з наукової аналітики проводиться інтерактивно – дистанційно: шляхом представлення авторами своїх наукових робіт на сайті першості: www.gisap.eu.

У перспективі передбачається, що національні першості окремих країн проводитимуться на базі спеціальних сайтів таких країн, а ось континентальні та світові першості – на порталі МАНВО.

Усі учасники турнірів оцінюються спеціально запрошеними незалежними експертами з різних країн, а також зобов`язані оцінювати один одного. Крім того, на сайті реалізується механізм підтримки віртуальних дискусій і обміну думками учасників. Тим самим забезпечується абсолютна об`єктивність результатів першостей, які проводяться у всіх галузях науки.

Нині проводяться чемпіонати різних пострадянських держав, у тому числі – України, а також "Відкрита Європейсько-азіатська першість з наукової аналітики". За підсумками кожного етапу певної першості видаються міжнародні збірки наукових праць.

Особи, що з тих чи інших причин не бажають брати участь безпосередньо в змаганні, можуть фігурувати в проекті поза конкурсом – в статусі учасника престижної міжнародної наукової конференції, а представлена ними робота буде опублікована в загальній збірці наукових робіт, разом з працями учасників першості з наукової аналітики. Таким чином, кожен етап першості одночасно є і міжнародною конференцією на відповідну тематику.    

І як виявити науковця-переможця?

Переможці і призери першостей визначаються на кожному етапі, а також за підсумками чемпіонатів з використанням спеціальних авторських формул МАНВО, що враховують найрізноманітніші оцінні критерії. Причому, результати етапів і підсумків першостей різних рівнів формують і коригують національні і міжнародні науково-аналітичні рейтинги не лише учасників, але і ВНЗ і навіть країн, які вони представляють.

Чому Всеукраїнська академічна спілка стала партнером цього проекту в Україні і на пострадянському просторі в цілому?

Так вже склалося, що у нас з європейськими колегами виникають загальні інтереси, схоже розуміння проблем, а також оперативна конструктивна взаємодія за різними науковими і освітніми проектами і питаннями.

Півтора роки тому ми, в співпраці з Європейською асоціацією міжнародної освіти (Нідерланди), пропонували до впровадження в освітню систему України справжній міжнародний бланк Загальноєвропейського додатка до диплому –  Diploma Supplement. Проте, незважаючи на відповідні міжнародні зобов`язання України, а також норми Постанови Кабінету Міністрів і наказ Міністерства освіти, цей найважливіший міжнародний документ академічного і професійного визнання освітніх кваліфікацій так і не було впроваджено – навіть в анонсованому і сумнівному з погляду легітимності міністерському варіанті. Національне міністерство, судячи з усього, просто погано знає це питання, а самостійність ВНЗ в цій сфері було в корені припинено тиском чиновників.

Щодо проекту науково-аналітичних першостей, то в різних частинах світу партнерські організації МАНВО працюють над його впровадженням у відповідних регіонах  і державах. Нам же було доручено це здійснювати на досить масштабному пострадянському просторі і внаслідок особливої довіри, і зважаючи на історичну, культурну спільність країн – колишніх республік СРСР, а також  можливість спілкування вчених цих держав мовою міжнаціонального спілкування – російською мовою.

…Істинний розвиток наука може мати тільки у вільному суспільстві, яке усвідомлює її значущість і набуває динаміки свого розвитку за рахунок її досягнень. Адже прояви науки мають місце скрізь: від державного управління і запуску космічних кораблів і до прибирання сміття. Хоча в різні історичні періоди значні наукові відкриття, що ґрунтувались на геніальності окремих осіб або ідеологічно мотивованому фанатизмі, виникали і в тоталітарних суспільствах.

Але, ще раз зазначу, розвиток доступний тільки вільним, розкутим людям із нестандартним мисленням, бо наука і наукова діяльність – це теж форма творчого самовираження конкретних осіб. І таке самовираження може мати відносно масовий і ефективний характер тільки за умови відповідної підтримки демократичної держави.

Значна увага суспільства і держави до науки повинні зумовлювати її високий престиж, і, як наслідок, стимулювати молодих людей до зайняття науковою творчістю.

Але у нас нестачі кандидатів і докторів наук ніби не відчувається...

Відразу хотілося б застережити, що в Україні, як і в інших пострадянських державах, поза сумнівом, є досить велика кількість тих, хто реально займаються науковими дослідженнями, а також видатних, заслужено шанованих учених. Але не мало й інших.  

В цілому ж, давайте будемо відверті: особливими досягненнями – реальними вкладами в науку вітчизняні дослідницькі школи вже дуже давно світ не балують, а з "нобелівських вершин" українську науку не видно взагалі.

Можливо, нинішній підхід до сприйняття наукових регалій в суспільстві похідний від ставлення до них, сформованого ще під час існування СРСР. Проте в радянські часи провідні науковці, з урахуванням надмірної ідеологізованості окремих галузей гуманітарних і навіть природничих наук, користувалися громадською любов`ю і повагою. І для того, найчастіше, були істотні підстави. Втім, саме радянська ідеологія виробила безглузді титульні прив`язки до осіб, що тим або іншим чином відзначилися в окремих сферах діяльності, які повинні були спроеціювати суспільну повагу і, якоюсь мірою, замінити співвимірну плату за талант і його соціальну користь: "народний артист...", "заслужений діяч...", "відмінний працівник..." і так далі.  

Нині науку не назвеш популярною сферою діяльності. Та й взагалі громадський інтерес до неї мінімальний. А ось наукові регалії і в сучасному суспільстві викликають повагу. Але саме титули, а не фактичні наукові досягнення, які повинні стояти за ними.

Такий пієтет до регалій, відірваний від оцінки суспільством значущості самої науки і в умовах відсутності економічного попиту на наукомісткі знання, зводить вчені ступені і звання до розряду самодостатніх цінностей, затребуваних на тіньовому ринку. Величезна кількість дисертацій, що не мають реальної наукової цінності (особливо у сфері гуманітарних наук), банальні псевдодослідницькі оповідання і переписувані з одного наукового джерела в інше тексти, корупційні схеми здобуття наукових ступенів і звань – це дуже поширене явище сьогоднішнього дня. Про це відкрито не прийнято особливо говорити (як наприклад, і про "безкоштовну" медицину, яка частенько дуже дорого коштує і далеко не завжди професійна), проте реальний кризовий стан науки, укупі з величезною кількістю докторів і кандидатів наук, а також наявність таких титулів чи не в кожного політика і громадського діяча, що поважають себе, явно сигналізують про те, що ситуація в цій сфері вкрай абсурдна.

Іншими словами, значні амбіції, підкріплені неабиякими фінансовими можливостями, найчастіше дозволяють зацікавленій особі стати "формальним науковцем" і без особливих завдатків до цього, а також без необхідності здійснення реальної наукової діяльності. Саме тому в країні так багато дуже і дуже титулованих учених без відповідної персональної бібліографії. Втім і масивні списки публікацій часто відрізняються кількісними, а не якісними характеристиками, а іноді в неабиякому ступені формуються підставними (замовленими) авторами.

Якою ви бачите систему надання наукових регалій?

У розвинених країнах вже давно функціонує система наукових компетенцій, яка нині є найбільш оптимальною. Проте ми традиційно не поспішаємо переймати передовий досвід, знаходячи для цього тисячу причин і відмовок.

Взагалі все, що пов`язане з реформою освітньої системи країни за європейським зразком – в контексті Болонского процесу, у нас протягом років обговорюється, дискутується, але не знаходить практично ніякої реалізації. Люди їздять за кордон, зачитують доповіді, обіцяють міжнародному співтовариству, що ми, мовляв, підтягнемося, зробимо, реалізуємо... Їм демонструють повагу і проявляють увагу – толерантність у цивілізованому світі є нормою. Проте, практично все залишається на місці. А у разі виникнення відповідних питань, чутні, загалом, досить смішні промови про те, що: "європейський досвід потрібно переймати обережно", "у нас теж багато хорошого, – їм теж є чому в нас повчитися", "рівень освіти у нас і без того дуже високий" і так далі.

Адже ми хочемо міжнародного визнання своїх освітніх кваліфікацій, або просто – дипломів про освіту різного виду. Хочемо академічної і професійної мобільності наших студентів, учених, педагогів, фахівців. За відсутності уваги до науки, проблемах з демократією, корупції, фактичному небажанні впроваджувати європейські стандарти організації освітніх процесів...

Який досвід розвинених держав українська наука має обов’язково перейняти?

На Заході в першу чергу упор робиться на прагматичну частину наукового процесу – на зміст, а не на форму. У нас же велетенська увага в презентації наукових досліджень – простіше кажучи, в дисертаціях, – приділяється формальним аспектам: поля, абзаци, розмір шрифту, кількість сторінок дослідження і наявність в тексті роботи посилань, оформлення списків літератури, виносок і іншим деталям...

Не раз доводилося чути від європейських колег з різних країн, що талановиті есе, тези або навіть системно викладені висновки можуть бути написані автором взагалі від руки, але при цьому доброзичливо і з цікавістю сприйняті колегами, що проводять відповідну наукову атестацію. При цьому важливі власні думки дослідника, а не компіляція з тисячі разів розмножених і банальних висловлювань інших авторів.

Ключовий чинник – талант, аргументованість, новизна, нестандартність підходу, а зовсім не "обгортка", в яку "науку" буде поміщено. Інша важлива обставина – стимулююча ініціативу і сміливість в науковім пошуку молодого вченого доброзичливість і сприяння досвідчених колег. А з їхнього боку, як правило, – ніякого хижого неприйняття чужого, альтернативного погляду на наукову проблему, а також виключення сприйняття визнаними науковцями молодого дослідника як потенційного конкурента.                  

Багато в чому відносна прозорість і ефективність розвитку науки в зарубіжних країнах пов`язані з тим, що "науку" можна продати на ринку – на неї ("на мізки") існує платоспроможний попит. Саме тому, наприклад, в розвинених європейських і  північноамериканських державах так багато молодих фахівців з науковими ступенями. Які, зазвичай, в процесі професійної діяльності "з лишком" окупають час і матеріальні внески, витрачені в університетах.

Поза сумнівом, здобуття наукового ступеня – цей не дешева справа, як і в цілому вища освіта. Як відомо, в розвинених державах в ментальному середовищі не існує штампу про маніакальну необхідність буквально усім здобувати диплом про вищу освіту. На це просто немає відповідного соціального замовлення і співвимірних потреб економіки. А формалізмом в контексті "щоб було", а також безглуздими тимчасовими і фінансовими витратами раціональні люди займатися не схильні. Але при цьому науковий процес в усіх його проявах принципово доступний усім, у кого є талант, а також бажання і можливості присвятити себе науковим дослідженням. Ніяких неформальних бар`єрів і заборон: думай, твори, дерзай на благо собі й суспільству!

Без жодної корупції?

Декілька слів про питання корупції в університетах розвинених держав. Це явище там практично неможливе, оскільки воно абсолютно безглузде і безперспективне, як для ВНЗ, так і для потенційного "покупця" наукового ступеня (а наукові ступені в розвинених країнах надають самі університети, а не сурогатні державні органи).

В умовах об`єктивної конкуренції на ринку освітніх послуг, реальної автономії, господарській самостійності ВНЗ і залежності їх життєздатності від рейтингових оцінок якості освіти, яку вони надають, а також підсумкової "престижності їхніх дипломів", жоден університет не стане видавати будь-який диплом особі, що не має відповідних знань в необхідній якості. Бо низький рівень таких знань або їх повна відсутність – "смертельна" антиреклама для навчального закладу, яка за наявності щонайменшого приводу вмить буде розтиражована ЗМІ. Як наслідок – скандал, відсутність студентів, державної підтримки, перспектив виживання на освітньому ринку.

Випускники – бакалаври, магістри або доктори, а також успішність їхньої кар`єри – найголовніша рекламна "вітрина" будь-якого ВНЗ. 

З іншого боку, незаслужені – "куплені" наукові ступені просто не потрібні, а точніше, можуть виявитися згубними для їх набувача, хоч би він був навіть високопоставленим чиновником або найбагатшим бізнесменом. У разі, якщо у своїй публічній діяльності така особа тим або іншим чином проявить невідповідність своєї фактичної кваліфікації (наприклад, нездатність, як у нас говорять, "стулити два слова") умовно високому рівню знань, підтвердженому дипломом, – не уникнути громадського засудження і дискредитації. Та і увага правоохоронних органів гарантована.

До того ж, навіть найбільші розуми – винахідники або бізнесмени, – і не подумають спеціально "придбавати" вчений ступінь. Їхньому соціальному статусу цей "дипломований" формалізм нічого не принесе – про значущість і авторитет таких людей свідчать їхні справи і досягнення. Науковий же ступінь – це не досягнення, а лише його формальна констатація.

Нарешті, на заході чітко усвідомлюють, що докторський ступінь – це не "князівський титул", не довічне позитивне клеймо, які можна використовувати для відкритої демонстрації своїх значущості й величі. Науковий ступінь вимагає постійної роботи – системного підтвердження дослідженнями і публікаціями. Це – важка робота.  Недаремно серед випускників американських університетів, які в молодості отримали наукові ступені, але потім перестали займатися науковими дослідженнями, розсудливо не прийнято хизуватися наявністю таких регалій.

Дуже значимим чинником в науковому співтоваристві розвинених держав є "авторитет" або "вагомість" науковця. Такого роду статус забезпечується  тривалою педагогічною діяльністю в престижному університеті, але понад усе – систематичними науковими публікаціями. Причому, не науковими роботами, що публікуються "аби як" – "для галочки", а доповідями або тезами про фактичні дослідження, що містять проблемні інновації. Такі публікації, у свою чергу, викликають громадський резонанс, дискусію і полеміку (очну і заочну), забезпечуючи високий рівень популярності – "цитованості" автора. Що, як наслідок, піднімає престиж корпорації або ВНЗ, в якому такий дослідник працює. Саме у такому жорсткому інтелектуальному режимі, дискусійному й інформаційному натиску існують справжні науковці в передових з науковому погляду країнах. Так, власне кажучи, інакше і не повинно бути. Інакше науковий прогрес просто неможливий.

Розмовляла Яна Солнцева

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter