Як потрапити до списку ЮНЕСКО: рецепт для Кам’янця-Подільського

Як потрапити до списку ЮНЕСКО: рецепт для Кам’янця-Подільського

Зараз кам’яний бастіон нагадує замок чи то з похмурого середньовічного епосу, чи то з доброї дитячої казки. Юні туристи із задоволенням бігають по його переходах з бійницями, відкриваючи дивовижні історії Одинадцяти башт фортеці...

Якщо видатна українська поетеса Леся Українка називала Поділля «красою України», то Кам’янець-Подільський сміливо можна назвати окрасою Поділля.

Справедливість цього твердження засвідчать  літературні джерела, що донесли до нашого часу багато точних описів і захоплених висловлювань про це красиве й неприступне місто – твердиню на Смотричі. І тепер воно викликає у кожного подив і почуття поваги до його творців, які зуміли так натхненно довершити красу самої природи. На стрімких кам’янистих берегах висотою 25-30 метрів, ніби виростаючи з них, здіймаються могутні мури й башти старого Кам’янця. А далеко внизу під ними виблискує течія ріки. Так місто органічно вросло в рідну землю та в історію нашої країни.

Десь у глибині століть губиться час зародження міста, хоча, без сумнівів, воно належить до найдавніших міст України з майже тисячолітньою історією. У Старому місті переплітається історія різних народів, цивілізацій, релігій. Тут монастирські споруди XV-XVIII століть Домініканського і Францисканського католицьких орденів є сусідами з православною дерев`яною Хрестовоздвиженською церквою і мусульманським турецьким мінаретом XVII століття.

Як і всі, хто вперше приїжджає у Кам’янець-Подільський, ми прагнули побачити його візитну картку – Стару фортецю. Та це й не дивно, якщо згадати, скільки трагедій пронеслося над містом, скільки потрясінь випало на його долю. Але із століття в століття на шляху численних завойовників вставала давня твердиня Кам’янця. Місто є невіддільним від силуету своєї Старої фортеці.

«Важко назвати ще якусь оборонну споруду, яка б так «вписувалася» в ландшафт і була така домірна із скелястою горою. Мури та башти своєю шаруватою структурою, кольором і фактурою є ніби продовженням скель, на яких стоять», – писав мистецтвознавець Григорій Логвин.

Ця цитадель, побудована литовськими князями Коріятовічамі в 60-х- 90-х роках XIV століття, – один з найзначніших оборонних об`єктів України. Є дані, що перші укріплення на місці фортеці були вже у ХІІ-ХІІІ століттях, а найдавнішою є західна частина, що прилягає до башти Денної.  Фортецю визнано пам`ятником військового будівництва на міжнародному рівні.

Зараз кам’яний бастіон нагадує замок чи то з похмурого середньовічного епосу, чи то з доброї дитячої казки. Юні туристи із задоволенням бігають по його переходах з бійницями, відкриваючи дивовижні історії Одинадцяти башт фортеці. Найвища з них раніше називалася Папською, оскільки побудована була на кошти, виділені Папою римським Юлієм II, про що свідчать залишки герба на фасаді. Нині башту називають Кармелюковою: у стінах вежі тричі був ув`язнений народний герой Устим Кармелюк. А в Новій Східній (Чорній) башті – 40-метровий колодязь і величезне дерев`яне колесо з пристроєм, який дозволяв автономно забезпечувати фортецю водою. Найдавнішою ж з башт є Денна, побудована, ймовірно, на фундаменті римських укріплень.

У XVII столітті були прибудовані земляні бастіони Нової фортеці, яка ефективніше протистояла вогню артилерії. Міць кам`янецьких укріплень вражала сучасників. Крилатою стала фраза турецького хана Османа, який у 1621 році, підійшовши до стін фортеці, запитав, хто так її укріпив. «Сам Бог», – відповіли хану. «Тоді нехай Бог її і бере», – відповів Осман, відводячи свої війська. Однак у 1672 році Кам`янець-Подільський все-таки був узятий приступом турецькою армією султана Магомета IV і козаками Петра Дорошенка.

Заповідна частина міста – Старе місто – розташована на скелястому острові,  який утворює каньйон річки Смотрич. Петлею, яка нагадує грецьку "омегу", охоплює Смотрич Старе місто і розходиться по обидва боки від Замкового мосту.

 Розташування Кам`янця – спочатку на межі між античним і праслов’янським світом, пізніше – на кордоні Галицько-Волинської держави та кочового степу, згодом на межі між християнським Заходом та мусульманським Сходом, вплинуло на архітектуру міста. Вже в ранньому середньовіччі в Кам`янці склалося три общини: руська (українська), вірменська та польська. Окремі частини Старого міста й досі іменуються Руськими та Польськими фільварками. Є тут і залишки вірменського кварталу з торговельним двором і церквою.

Архітектуру XIV-XVII століття представляють, в основному, культові споруди: православні церкви, католицькі костьоли та монастирі. У Старому місті переплелися стилі різних епох і стилів. Кожна вулиця, кожна будівля має свою історію, свою легенду, свою таємницю, яку вони несуть через століття.

Кам’янець ще очікує довгий шлях до омріяного місця в Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І шлях цей починається, безсумнівно, з пошуку оптимальних рішень та компромісів. У номінації на внесення до Списку зазначається, що «пропонований об`єкт є унікальним ландшафтно-архітектурним комплексом  цілеспрямованої людської діяльності, загальним твором Природи і Людини, яка має виключне і універсальне значення, а омегоподібна петля скелястого каньйону не має аналогів на території Центральної та Східної Європи».

Спочатку була ідея пропонувати на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО окремо історичний центр міста разом зі Старою фортецею і природний ландшафт. 

 

«На наукових конференціях, які проводив ІКОМОС (Міжнародна рада з питань охорони пам`яток і визначних місць), цю ідею забракували. Було вирішено подавати історико-культурну та природну складову міста в одному змішаному культурно-природному об`єкті», – згадує директор Національного історико-архітектурного заповідника «Кам`янець» Василь Фенцур.

 І вийшло, що у номінанта кілька батьків. За будівлі та споруди старого міста, а це 224 га території, відповідає Національний історико-архітектурний заповідник «Кам`янець» та міський виконком. А природна складова каньйону річки Смотрич – зона відповідальності Національного природного парку «Подільскі товтри».

«У 1999 році до нас приїжджали експерти ЮНЕСКО і порадили використовувати те, що дійсно унікально. А це наш каньйон, межі якого збігаються з межами заповідника «Кам`янець», – коментує ситуацію керівник справами Кам`янець-Подільського міськвиконкому Валентина Стельмах. – «А так як заповідник має статус національного, то, можливо, якісь гроші на оформлення необхідної документації для номінування об`єкта виділить держава. Місцева влада дуже зацікавлені в отриманні престижного міжнародного статусу для Смотрицького каньйону та Старого міста. Це питання на контролі у міського голови Кам`янець-Подільського Михайла Сімашкевича».

«Унікальність в тому, що каньйону більше 200 мільйонів років. Колись на цьому місці було Сарматське море. У ньому – коралові рифи, які з часом, коли пішла вода, скам`яніли і перетворилися в товтри – кам`яні горби. Зараз у розломах каменю можна побачити відбитки черепашок, коралів та інших мешканців підводного світу. Море відступило, а вода, що залишилася, почала шукати вихід і утворила каньйон, – пояснює заступник директора Національного природного парку «Подільські товтри» Юрій Боєв.

Зараз «батьки» номінанта об`єднали зусилля і з усіх сил і фінансових можливостей готують своє дитя до міжнародного іспиту на відповідність статусу об`єкта Всесвітньої культурної та природної спадщини.

Необхідними складовими для цього стали новий генеральний план міста (цим зайнявся київський НДІ містобудування), опорний історико-архітектурний план, визначення охоронюваних режимних зон та зон історичних ареалів, створення єдиного органу, який би відповідав за культурний ландшафт каньйону в Кам`янці-Подільському, аерозйомка об`єкта, яку й провели фахівці «Подільскіх товтр». На основі всього цього слід позначити буферну зону об`єкта, тобто його кордон, що є обов`язковою вимогою ЮНЕСКО для номінанта.

 «Міська влада не може виділяти кошти для утримання об`єкту, який є державним. Для нас важливо виконати вимоги ЮНЕСКО щодо визначення кордонів. А для цього необхідно в держбюджеті на наступний рік передбачити певну статтю витрат», – говорить представник виконкому.

 

Валентина Стельмах переконана: Кам`янець-Подільський – амбітне місто і досягне поставленої мети. На жаль, протягом останніх п`яти років у цьому напрямку практично нічого не робилося, визнає чиновниця. Ситуація змінилася. Відкориговано міську програму збереження культурної спадщини та розвитку рекреаційної зони. Затверджена перспективна програма розвитку каньйону. Ведеться робота з його облагородження. На освітлення каньйону та розвиток рекреаційної зони сподіваються отримати гранти від Європейського Союзу. Розвивається туризм, міська інфраструктура: готелі, система громадського харчування і дрібної торгівлі.

 Місцева влада пам’ятає феномен туристичного буму 1989 року, коли в Старій фортеці побували мільйон відвідувачів (зараз Кам`янець приймає близько 225 тисяч туристів на рік). А це означає, що сьогодні потрібно співпрацювати з серйозними туристичними брендами, розвивати рекламу та зручне транспортне сполучення. А коли це буде, про українську «квітку на камені» дізнається і заговорить весь світ.

Влада Прокаєва,автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter