Судацька фортеця: мовчазний вартовий історії

Помітно, що оборона її влаштована була не проти моря, а проти фортеці, отже, розраховувалося захищатися в цитаделі, якщо навіть фортеця буде в руках ворога... Всередині цього шедевра відчуваєш себе справді «як за кам`яною стіною»...

У середині XIX століття російський письменник-мандрівник і видатний кримознавець Євген Марков писав: «Це руїни стародавнього Судака: фортеця древнього Сурожа, Судака, стояла на высокій прибережній скелі, над входом у пристань, слугуючи маяком для мирних торговців, твердинею для ворогів…»

Опинившись за зубчастими стінами Генуезької фортеці в Судаку, я немов би перенеслася в часі на тисячу років назад, в похмуре Середньовіччя. Тоді тут було ціле місто зі своїми законами, храмами, буденним життям, зовсім не схожим на гомін теперішнього курортного Судака.

На жаль, сьогодні фортеця справляє скоріше гнітюче враження: автентичні споруди розібрали на свої казарми солдати Російської імперії, які стояли тут гарнізоном з 1775 року, коли, за підсумками російсько-турецької війни 1768-1774 років, Кримське ханство отримало формальну незалежність від Османської імперії, але де-факто стало залежати від Росії. На облаштування казарм розкрадені були всі залишки старожитностей, а солдати й потім мешканці розбивали і перекопували решту в пошуках скарбів.

Згодом їм "допомогли" німецькі поселенці – за словами Маркова: «Сурож в полоні у німців. Підніматися у фортецю потрібно обходом і входити в неї якраз при початку колонії. Там стоять дві вхідні башти, що добре зберегли не тільки кам`яну кладку, але навіть зовнішню штукатурку».

Свого часу французький мандрівник Дюбуа де Монпере писав: «Не можна собі уявити руїн більш прекрасних, величних і разом з тим меланхолійних, ніж руїни Судацької фортеці». Солідарний з ним і російський публіцист та історик Михайло Погодін, який стверджував, що «у всій Європі немає руїн мальовничіших за ці: жодні рейнські замки не зрівняються з ними».

... Всередині цього шедевра площею майже в 30 гектарів, побудованого за проектом генуезьких фортифікаторів, відчуваєш себе справді «як за кам`яною стіною».

Фортеця, в якій знаходилися храм і казарми, була нижнім ярусом; стіни її упиралися в скелю, яка з боку моря була неприступна, і тому не захищалася стіною. Стіна ж, що йде на південь вгору від замку, відступає дещо від підводного обриву скелі, і відрізає від решти фортеці найбільш піднесену, найближчу до моря частина скель; таким чином, вона служила як би внутрішньої цитаделлю, кремлем Судака.

Помітно, що оборона її влаштована була не проти моря, а проти фортеці, отже, розраховувалося захищатися в цитаделі, якщо навіть фортеця буде в руках ворога.

Стіна укріплена чотирнадцятьма бойовими вежами, кожна з яких названа на честь консула, за якого її побудували. Пік скелі вінчається іншим замком, трохи меншого розміру. Татари називають його Киз-Куллє – "Дівоча вежа". З вершини цієї овіяної легендами вежі відкривається грандіозна панорама моря, берегових мисів, що йдуть на схід до Феодосії, стрімчаків, що затуляють західні горизонти, і на зелену, кучеряву долину, що стелеться біля ніг фортеці і здавлена звідусіль то скелями, то лісовими горами .

Легенда говорить, що цей верхній замок був улюбленим житлом легендарної цариці Феодори, інокіні, чий образ в народному переказі є живим втіленням невідступних вершин Судака, Кастелі, Аю-Дагу. Коли генуезці взяли фортецю і нижній замок, вона засіла у верхньому замку і билася тут до останнього. Смілива цариця врятувалася з Судака в свій улюблений древній замок Кастель і загинула там від зради свого брата після кривавої й тривалої облоги.

Вперше назва «Судак» згадується в 212 році н.е. в приписці до одного грецького синаксара (житія святих), і пов`язана вона з аланами – предками дагестанських племен. Дану гіпотезу підтверджує сучасна експертиза будівельних матеріалів. Багато вчених датують будівництво укріплення кінцем VII століття і пов`язують його з хозарами або візантійцями.

У письмових джерелах об’єкт згадується як фортеця Сугдея, торгове місто на Великому Шовковому шляху – системі караванних торгових шляхів, що з`єднували з II століття до н.е. до XV ст. країни Євразії, від Західної Європи до Китаю. У IX столітті це місце носило назву Сурож – так його іменували на Русі. Візантійці називали його Сугдея, західноєвропейські автори – Солдайя, у східних географів і арабських купців він був відомий як Судак-Суудаг-Сурдак. У IX столітті Судак був добре відомий на Русі як велике, багате і міцно укріплене місто. За князя Володимира Кримський півострів входить в сферу військово-політичних і торговельних інтересів Давньоруської держави з центром у Києві (згадується воно навіть у «Слові о полку Ігоревім»). У першу чергу це були торговельні зв`язки. З Сугдеї на Русь везли шовк-сирець, бавовняні і вовняні тканини, імбир, перець, гвоздику та інші прянощі.

Ще за половців, які проникли на півострів в XI столітті, Судак стає найбагатшим з кримських міст. У другій половині XII століття в Криму з`явилися венеціанці, пізанці і генуезці, що розгорнули активну торгівлю з російськими, половецькими й середньоазіатськими купцями.

 В кінці XIII століття торгові шляхи з Європи на Схід частково перемістилися до берегів Чорного та Азовського морів. А незабаром торговельні інтереси Венеції в Криму настільки зросли, що в 1287 році в Солдайї оселився венеціанський консул, а в 1322 році татари повністю підкорюють місто.

У 1380 році генуезький консул Джаноне дель-Боско уклав договір "при трьох колодязях" з ханом Тохтамишем, за яким генуезці отримують у своє володіння весь берег Таврії від Балаклави до Судака, включно з 18 селищами.

За оцінками істориків, Генуезька фортеця в Судаку в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів, зводилася з 1371-го по 1469 рік. У допорохову епоху це був неприступний форпост генуезьких торговців на Чорному морі, завдяки чому торгівля в місті процвітала. Судацький порт став найбільшим в Північному Причорномор`ї.

Але на міжнародній арені з’являється новий могутній ворог величі італійських купців – турки-османи. 31 травня 1475 році до кримських берегів підійшла турецька ескадра, підтримувана татарами. Місто було взято, жителі його – масово винищені або перетворені в невільників.

Кілька століть фортеця була у володінні Османської імперії, але російсько-турецька війна 1768-74 років поклала кінець османському пануванню – кримські території за Кючук-Кайнарджийським договором 1774 року формально здобули незалежність, увійшовши в сферу впливу Російської імперії. На території Судацької фортеці було зведено артилерійський редут, а пізніше побудовано казарми для російського гарнізону з солдатів і офіцерів Кирилівського полку. Це були останні споруди військового призначення в фортеці, яка після виведення з неї російських військ остаточно обезлюділа і стала швидко перетворюватися на ті мальовничі руїни, що викликали захват і розчулення мандрівників і поетів, дослідників і художників.

У 1927 році фортеця пережила великий землетрус – частина стін звалилася, і в 60-х роках минулого століття вони були реставровані.

Завдяки своїй унікальності, мальовничості та доброму стану давніх будівель Судацька фортеця часто використовувалася як колоритний об`єкт в історичних, пригодницьких і казкових фільмах. До речі, одним із критеріїв, наявність якого дає пам`ятникам можливість претендувати на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, є його присутність в шедеврах світової літератури і кінематографії.

Судацька фортеця – унікальна пам`ятка оборонного зодчества, гідна, безсумнівно, світового визнання. Розглядалося кілька варіантів номінування об`єкта на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО: і як самостійної культурно-історичної пам`ятки, і як культурного ландшафту. Однак шанси гідно представити себе в останньому статус, виходячи зі стану навколишніх територій, у фортеці невеликі.

– Спочатку Генуезька фортеця номінувалася в 2007 році як окремий об`єкт. Але після консультацій в штаб-квартирі ЮНЕСКО (Париж) були висловлені побажання експертів цієї міжнародної організації про створення транскордонної номінації разом з іншими країнами. Наразі працюємо з Італією та Грецією над єдиною номінацією, яка буде подаватися під одним номером, – коментує ситуацію Неля Куковальська, генеральний директор Національного заповідника "Софія Київська", чиїм структурним підрозділом є Судацька фортеця. – Я сподіваюся, після того, як цей транскордонний об`єкт буде прийнятий і затверджений в ЮНЕСКО, до нього приєднаються інші держави, по території яких проходили генуезькі торгові шляхи. Така процедура існує.

За словами завідувача музеєм "Судацька фортеця" Олександра Фарбея, вперше ця ідея з`явилася під час візиту представників НЗ "Софія Київська" до Генуї у 2008 році. Італійська сторона зацікавлена в такому позиціонуванні українського об`єкта, і всіляко його лобіює. А досвід у цьому питанні у неї великий – Італія є рекордсменом за кількістю об`єктів, внесених до списку Світової спадщини ЮНЕСКО (47 пам`ятників).

Щоб подати заявку в ЮНЕСКО, необхідно підготувати номінаційне досьє об`єкта. У цьому українським фахівцям допомагав Російський науково-дослідний інститут культурної та природної спадщини імені Д. С. Лихачова.

– Наше номінаційне досьє готове. Ми виступаємо авангардом в даній номінації. Італійці своє досьє теж підготували. Чекаємо на грецьку сторону. Сподіваємося, до 1 лютого 2012 р. досьє по всіх об`єктах, які входять до транскордонної номінації, буде представлено в ЮНЕСКО, – розповідає Неля Куковальська. – Потім чекаємо візиту експертів, їх оцінки. А там, сподіваюся, через рік Судацька фортеця разом з генуезькими фортецями Італії та Греції увійде як єдиний транскордонний об`єкт до так званої попередню номінацію. Після чого Україна відкличе попередню номінацію Генуезької фортеці в Судаку як окремий об`єкт. А далі вже верстатиметься повноцінне досьє для транскордонної номінації на внесення до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Влада Прокаєва, автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

УНІАН в Google News