“Бути в Чернівцях і не оглянути Резиденції – це бути в Римі й не побачити Папу”

“Бути в Чернівцях і не оглянути Резиденції – це бути в Римі й не побачити Папу”

Рішення імператора Франца Йозефа І збудувати університет саме в Чернівцях не підтримали ні у Празі, ні в Зальцбурзі, ні в Трієсті... Такий подарунок місту було зроблено до 100-річчя приєднання Буковини до Австрії...

Є на світі міста, котрі сяють, мов зорі, своєю красою, древністю та багатством. Чернівці важко порівнювати з зорею, вони чимось нагадують скромні зірочки чорнобривців. І не стільки співзвучністю назв, скільки вишуканою простотою і приємним контрастом кольорів та форм. 

«Чернівці – це місто, де недільний день починався з Шуберта, а закінчувався дуеллю. Це місто – на півдорозі між Києвом та Бухарестом, між Краковом і Одесою – було негласною столицею Європи, де співали кращі колоратурні сопрано, де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень. Чернівці – це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасажирами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом», –  так писав про Чернівці сто років тому модний австрійський журналіст Георг Гайнцен.

Серцем буковинської столиці, її візитною карткою та найбільшою окрасою залишається колишня Резиденція митрополитів буковинських та далматинських, а нині – один з корпусів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Ксьондз Ян Бадені, який відвідав місто наприкінці ХІХ століття, писав в своєму щоденнику: «…Перед очима все величніше вимальовуються резиденційні будівлі. Здаля вони справляли враження якогось могутнього червоного пломеню… Бути в Чернівцях і не оглянути «Резиденції», – це бути в Римі й не побачити Папу».

Резиденція у Чернівцях – один із найвизначніших витворів європейської архітектури другої половини ХІХ століття, справжня перлина культурної спадщини України. Автор неперевершеного шедевра – відомий чеський архітектор і меценат Йозеф Главка (1831–1908), 180-річчя від дня народження якого відзначила європейська спільнота 15 лютого цього року. Незважаючи та те, що за проектами Йозефа Главки зведено майже 150 архітектурних споруд у різних містах Європи (в т.ч. – Віденську Оперу), вершина його творчості, без перебільшення, – Резиденція, будівництво якої тривало впродовж 18 років (1864–1882). Підтвердження цьому – три міжнародні конкурси архітектурних проектів, де саме цей займав призові місця. Завдяки митрополичому палацу, спорудженому в Чернівцях, наприкінці ХІХ – початку ХХ століть, місто набуло статусу, прирівняному до європейської столиці.

Доктор архітектури Юрій Рєпін, вражений величчю споруди, більш ніж через століття  зазначив: «Геніальність ансамблю Резиденції в тому, що вона не може бути повторена ні в цілому, ні в деталях. Будівля Резиденції стала символом міста, подібно до того, як Кремль – символ Москви, Собор Святого Петра – символ християнського світу, Сіднейська опера – символ Австралії».

В ансамблі органічно поєднуються мавританські, візантійські, романські, іудейські та готичні мотиви. Для будівництва цього величезного комплексу на пагорбі над річкою Прут у Чернівцях були споруджені цегельний і керамічний заводи, а для підготовки фахівців була відкрита спеціальна школа. Для того, щоб побудувати шедевр, сюди з’їхалися зодчі, скульптори, маляри з усієї імперії.

Комплекс Резиденції побудований в стилі історизму, а тому поєднує в собі багато різних попередніх стилів, але має і свої особливі архітектурні знахідки. У центрі ансамблю стоїть Митрополичий корпус (1864-76) – найрозкішніший будинок Резиденції. Композиційним центром будівлі є парадний вестибюль і розміщена над ним Мармурова зала (колишня Синодальна зала). Вона виглядає як великий і дуже багатий храм. Зала здіймається на два поверхи, всіяна чорним лісом алебастрових колон та арок, які відбиваються, неначе в кришталі, в мармуровій підлозі. Увінчана зала надзвичайно оригінальною і вишуканою стелею з гармонійно поєднаним сплетінням арок, різьбленими дерев’яними панелями. Лише побачивши її на власні очі, я розумію вигук знавця: «Заради однієї цієї зали варто приїхати до Чернівців!».

З Мармуровою залою суміжна Червона, також оздоблена різьбленим дерев`яним декором. Блакитна зала вирізняється суворістю й вишуканістю і слугує для офіційних церемоній.

Домінанта Семінарського корпусу (1870) – церква Трьох Святителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. В її архітектурній основі – візантійський стиль храмового будівництва.  Але саме склепіння куполу є унікальним – подібний стиль виник тільки в регіональній молдавській архітектурі, який не міг не використати Йозеф Главка. Тут зберігся розкішний автентичний іконостас. Хоча в Радянський час церква не використовувалася за призначенням: тут знаходилася велика обчислювальна машина, яка й займала майже весь простір храму.

Це не єдина церква Резиденції – навпроти знаходиться митрополича церква Святого Іоанна Сучавського, який є заступником і небесним покровителем Буковини. Тому невипадково, що саме вона є найвищою релігійною спорудою міста.

Парадний двір з одного боку захищає Будинок для приїжджих (1874). З другого боку двір відокремлений від вулиці огорожею з розміщеними в центрі монументальними воротами з трьох проїздів. Оригінальність ансамблю підкреслюють високі крутосхилі дахи, прикрашені барвистою черепицею, що утворює візерунки з мотивами буковинського народного орнаменту. За Митрополичим корпусом розкинувся парк зі штучною водоймою, гротом і рідкісними породами дерев. Перед фасадом корпусу встановлене бронзове погруддя Главки.

 Церква Трьох Святителів призначалася для навчання семінаристів веденню літургії. Сам семінарський корпус побудовано таким чином, що він міг існувати автономно від Резиденції, яка виконувала тут представницьку роль православної церкви. Тому студенти, які тут вчилися, відвідували заняття й жили в цій самій будівлі. Для цього всі приміщення з’єднувалися по колу, а вхід до церкви розміщувався з внутрішнього двору, а не зі сторони парадного входу в Резиденцію.

Резиденція одразу будувалася не тільки як духовний центр, але й як освітній, культурний та науковий осередок. Рішення імператора Франца Йозефа І збудувати університет саме в Чернівцях не підтримали ні у Празі, ні в Зальцбурзі, ні в Трієсті, які теж прагнули стати «університетськими» містами. Такий подарунок Чернівцям було зроблено до 100-річчя приєднання Буковини до Австрії.

Резиденція митрополитів Буковини слугувала представництвом православної церкви всієї Північно-Східної Європи. Недаремно до митрополії приєднувалася й Далмація – територія між Хорватією і Чорногорією. Таким чином, вплив Чернівецької митрополії був відчутний і на Балканах.

 Коштів для будівництва Резиденції не шкодували – хоча всі матеріали було взято з буковинського краю. Таким чином, на думку авторів шедевру, сама земля піднялася й утворила символ віри. Неймовірні візерунки, яскраве оздоблення, склепіння й колони мали викликати у відвідувача бажання завмерти на мить, аби розглянути всі ці витвори мистецтва. Такий архітектурний прийом мав на меті справити враження, що будували помпезно і велично. В самих склепінням можна віднайти особливий геометричний орнамент, який Главка вплітає у весь ансамбль в різний спосіб. Цей символ – коло, вписане у квадрат, - містично проступає скрізь. На думку сучасних вчених, це – давній езотеричний символ неба й землі, що прийшов з Візантії.

Зацікавила мене і незвична форма вікон, що складаються з 3 аркоподібних стулок. Така триєдина форма вікна – це символ ветхозавітної Трійці, коли Аврааму і Сарі  явилися три янголи, які втілювали триєдність Божества. Вікна ж першого поверху символізують скрижалі Мойсея, на яких Богом були дані Десять Заповідей. Одночасно вони нагадують і про новозавітну Трійцю – образи Бога-Отця, Бога-Сина, між якими незримо вітає Дух Святий.

Споруда Резиденції в Чернівцях з’явилася стараннями буковинського митрополита Євгена Гакмана. Через особисту прихильність імператора, він домігся, щоб митрополичу Резиденцію будував один з найкращих архітекторів – Йозеф Главка. Саме Гакман заклав наріжний камінь у фундамент каплиці митрополичої церкви Св. Іоанна Сучавського. Невипадково з балкону цієї «митрополичої Свічки» видно гору Берда, яка знаходиться поблизу села Вословіце – родинного гнізда Євгена Гакмана. Митрополит мріяв звести будівлю за 7 років, але будівництво затягнулося аж на 18. Злий рок не дозволив йому побачити завершення шедевру – рівно через 7 років після початку зведення Євген Гакман пішов з життя.

 

Історична назва місцевості, де побудована Резиденція – гора Домнік, що в перекладі з Латини означає «Господня гора». Резиденція зробила з Чернівців релігійний центр на кшталт Ватикану та надало блиску європейської столиці.  

З-поміж численних нагород архітектора Йозефа Главки за проект Резиденції митрополитів Буковини та Далмації, його було відзначено на Всесвітній виставці в Парижі. Цього року в тому ж Парижі було вирішено включити пам’ятку до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

За словами проректора Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктора історичних наук, професора Тамари Марусик, аналогів Резиденції ні в Україні, ні в світі немає. Тому в 2007 році виникла ідея номінувати Резиденцію на включення до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО.

“Складність роботи полягала в тому, що у світі мало знають про Україну, а про Буковину й поготів, – зазначає професор Тамара Марусик, – не таємниця, що далеко не всі в Україні знають про нашу архітектурну пам’ятку. Слід також взяти до уваги той факт, що до складу Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входить 21 країна, і переважна більшість – це представники країн Азії, Африки, Європи, від колишнього СРСР входять лише Росія та Естонія. Тому ми намагалися зробити все, щоб привернути увагу до нашого об’єкта. Для цього ми звернулися до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, яке одразу відгукнулося, і за підписом міністра були відправлені клопотання на адресу посольств 21 країни, які входять до Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Також підготували буклети, які ми взяли до Парижа”.

І ось 5 травня 2011 року на сайті ЮНЕСКО з’явилася інформація про включення до розгляду на 35-й сесії Комітету Центру Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО питання про внесення до Всесвітньої спадщини Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, яке було заплановано розглянути з 19 по 29 червня цього року в Парижі.

“Ми приїхали в Париж 25 червня і взяли участь у роботі 35-ї сесії Комітету ЦВС ЮНЕСКО. На жаль, після того як ми відповіли на всі запитання учасників сесії, через виробничі проблеми, пов’язані з завершенням навчального процесу, ми повернулися до Чернівців. А вже 28 червня нам зателефонували з Парижа й привітали з позитивним вирішенням питання. Вважаю, це символічно, що саме 28 червня у день 15-ї річниці Конституції України, у рік 20-ї річниці проголошення незалежності України та 180-ї річниці від дня народження видатного чеського науковця, архітектора Йозефа Главки Резиденція буковинських митрополитів внесена до Списку Всесвітньої спадщини людства. Це ніби друге народження перлини Буковини”, – говорить пані Тамара Марусик.

Насамкінець додам, що Чернівці знамениті своїми кав’ярнями, які з’явилися тут ще раніше за першу школу та аптеку, а нині надають місту легкий шарм романтичності. Але в ті давні часи чернівчанам доводилося довго й терпляче чекати на ароматні кавові зерна, що доставлялися через Гамбург з Південної Америки. Подібна доля і у перлини міста – Резиденції митрополитів Буковини і Далмації. Через багато років, завдяки визнанню частиною Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вона нарешті явила свою красу Україні та всьому світові.

Влада Прокаєва,автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО Дипломатичної Академії при МЗС України, голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter