На варті всесвітньої спадщини: що та хто загрожує унікальним пам’яткам?
На варті всесвітньої спадщини: що та хто загрожує унікальним пам’яткам?

На варті всесвітньої спадщини: що та хто загрожує унікальним пам’яткам?

12:40, 08.11.2011
8 хв.

Пам’ятники руйнують, музеї грабують, спадщину пускають по вітру, роблячи предметом торгівлі на чорних ринках… “ЮНЕСКО – це не поліцейські сили”…

Світ невпинно змінюється, і сліди історії часом самі зникають під «пилом століть». Однак в теперішню цифрову добу, коли урбанізація та швидкість життя в мегаполісах щороку зростають, людина все частіше сама руйнує творіння природи та своїх пращурів. З початку ХХ ст., коли Перша світова війна завдала безпрецедентних руйнувань культурним та природним об’єктам світового значення, людство почало усвідомлювати необхідність збереження інтелектуальних, культурних та природних цінностей.

Ліга Націй, утворена в 1919 р., стала першою міжурядовою міжнародною організацією, покликаною стояти на захисті миру в світі. В 1922 р. в Женеві на засіданні міжнародної комісії Ліги Націй з інтелектуального співробітництва було ухвалено рішення про створення Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва (МІІС). Однак, сталося так, що непродумана міжнародна політика, втілювана Лігою, призвела до прямо протилежного результату, і світ охопила нова, ще масштабніша за своїми руйнуваннями, Світова війна.

Голови провідних держав замислилися над створенням організації нового типу, не заради абстрактного захисту миру, а заради досягнення конкретних визначених цілей. Тоді й пригадали досвід Міжнародного інституту інтелектуального співробітництва, і 16 листопада 1945 р. в Лондоні був підписаний Статут, що проголошував народження Організації Об’єднаних націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) зі штаб-квартирою в Парижі.

Відео дня

У преамбулі до Статуту зазначається: «Протягом усієї історії людства взаємне непорозуміння було причиною підозрілості та недовіри між народами, внаслідок чого їх розбіжності занадто часто призводили до війни». Таким чином, досягнення ключової мети, «міжнародного миру та загального добробуту людства», можливе лише шляхом тісного співробітництва й взаємоповаги. Вже в ст. І Статуту йде мова про «збереження та охорону всесвітньої спадщини людства – книг, творів мистецтва та пам’яток історичного та наукового значення».

єгипеські піраміди сфінкс

Коли виникає і що являє собою Всесвітня спадщина? Ще прадавні люди розуміли унікальність та важливість збереження певних об’єктів: яскравим прикладом цьому є різні переліки «чудес світу», що складалися людьми протягом століть. Найвідомішим з них є класичний список Семи Чудес Світу доби античності, сформований приблизно в ІІІ ст. до н.е. На превеликий жаль, сьогодні ми маємо можливість милуватися лише одним вцілілим чудом - єгипетськими піраміди, що наштовхує на усвідомлення важливості збереження світової культурної та природної спадщини. Локомотивом в цьому непростому процесі, на міжнародному рівні, виступає ЮНЕСКО.

Поява програми ЮНЕСКО з охорони всесвітньої спадщини була спричинена будівництвом в Єгипті в 50-і рр. Асуанської греблі. Під загрозою опинилися храми Абу-Сімбела, вражаючі скарби давньоєгипетської цивілізації. Це викликало серйозну стурбованість у світі й усвідомлення необхідності швидких, скоординованих дій. Організована міжнародна кампанія врятувала храми від занурення у води Нілу. Цей досвід засвідчив, що у світі існують місця, які мають універсальну цінність, і до їх долі небайдужі навіть люди, що належать до інших культур і живуть за тисячі кілометрів.

Як продовження кампанії з порятунку Абу-Сімбела ЮНЕСКО за допомоги неурядової організації – Міжнародної ради з охорони пам’яток (ICOMOS) – почала підготовку проекту конвенції про охорону Всесвітньої спадщини. США та Міжнародна спілка з охорони природи і природних багатств (IUCN, або WCU, - також неурядова організація) внесли пропозицію поєднати збереження культурної та природної спадщини. Цю пропозицію було представлено на Конференції ООН з питань довкілля в Стокгольмі (Швеція) у вересні 1972 р. Основним завданням постало створення міжнародного інструменту для охорони культурної та природної спадщини, яка має визначну універсальну цінність. 16 листопада 1972 р. на 17-й сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО, що проходила в штаб-квартирі в Парижі, було прийнято Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. До квітня 2010 р. Конвенцію ратифікували 187 країн-учасниць. Україна, в складі СРСР, приєдналася до неї в 1988 р.

Щорічно проводяться сесії Комітету Всесвітньої спадщини, на яких вирішується питання про надання статусу об’єкта Всесвітньої спадщини визначним природним та культурним пам’яткам різних країн світу. Такий статус важливий перш за все для природних об’єктів, які в наш час піддаються загрозі знищення людиною, яка нерозумно, а інколи й варварськи, використовує природні багатства планети.

Станом на 30 червня 2011 р. до списку Всесвітньої спадщини входять 936 об’єктів, з яких 725 є культурними, 183 – природними і 28 – змішаними. З них на теренах України розташовані 5 об’єктів, а ще 15 претендують на це почесне звання.

києво-печерська лавра

Статус об’єкта Всесвітньої спадщини надає чисельні переваги:

надає додаткові гарантії збереженості ті цілісності унікальних природних та культурних комплексів;

підвищує престиж територій та керуючих ними установ;

забезпечує пріоритетність в залученні фінансових коштів для підтримки об’єктів, перш за все, з Фонду всесвітньої спадщини та ін.

Все частіше руйнівним чинником для унікальних пам’яток культури та природи виступає сумнозвісний «людський фактор». Попереджувальні міри, на жаль, мало діють, особливо на фоні військових конфліктів за участі міжнародних сил. Пам’ятники руйнують, музеї грабують, спадщину пускають по вітру, роблячи предметом торгівлі на чорних ринках. І все ж ЮНЕСКО робить все можливе, щоб організувати евакуацію раритетів або їх пошук та повернення.

«ЮНЕСКО – це не поліцейські сили, - резюмувала Генеральний директор організації Ірина Бокова. – Ми ведемо діалоги з урядами, надсилаємо наші місії, закликаючи погодитися з вимогами Конвенції, що цілком залежить від політичної волі держав, що її підписали».

тадж-махалЗвичайно, втрату культурних цінностей під час військових конфліктів не можна порівняти з людськими втратами. Однак ми навіть не здогадуємося, скільки неповторних, всесвітньо значущих, пам’яток, були стерті з лиця Землі в ході воєн чи революцій. Серед них і старі квартали міста Дубровнік (Хорватія), і історичний центр Варшави (Польща), і статуї Будди в Баміані (Афганістан). В цьому контексті величезного значення набуває Гаазька конвенція (1954 р.) про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту, відома також як «Червоний Хрест воєнного часу для пам’яток». Вона стала своєрідним маніфестом тогочасної світової спільноти, що була свідком масових руйнувань культурної спадщини під час Другої світової війни. Також продовжується робота з повернення та реституції культурних цінностей, що були переміщені під час цієї війни.

Однією з суспільних тенденції початку ХХІ ст. є небувале поширення туризму. Левову частку місцевостей, що прагнуть відвідати туристи в усьому світі, складають пам’ятки зі Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

«Що краще за туризм сприяє порозумінню між народами, викликаючи захоплення культурною і природною спадщиною? Об`єкти спадщини завжди притягували туристів, як магніт. Геніальні творіння людини й природи пробуджують у нас почуття прекрасного. Але неконтрольований туризм, неправильно спланований розвиток об’єкта спадщини можуть спричинити непоправні фізичні й соціальні наслідки не лише для цих місць, але й для місцевих жителів», - зазначав у своїй роботі «Всесвітня спадщина: наше назавжди» Федеріко Майор, Генеральний директор ЮНЕСКО (1987-1999 рр.).

Щороку мільйони туристів з усього світу перетинають моря та континенти, аби лиш на якусь мить доторкнутися до святинь Єрусалиму, побачити на власні очі мавзолей Тадж-Махал в Агрі чи ансамбль Києво-Печерської Лаври. Так ми відчуваємо себе причасними до вічності, намагаємося усвідомити велич природи та людського генія у всій її неосяжності. Ми розширюємо кордони свого світосприйняття, стаємо досконалішими. І в наших руках відповідальність за світові багатства, за те, щоб наші діти та внуки не були позбавленні цієї радості.

Влада Прокаєва,

автор проекту «Наша спадщина», заступник завідуючого кафедри ЮНЕСКО

Дипломатичної Академії при МЗС України,

голова Фонду «Обдаровані діти – майбутнє України»

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся