Вступна кампанія-2011: не нові проблеми

До Харківського університету ім. В Каразіна через електронний вступ подали лише 39 заяв… Вступ на магістерки надалі часто відбувається на основі особистих зв`язків, суб`єктивних оцінок, домовленостей...

Міністр освіти Табачник радісно повідомив про те, що вступна кампанія 2011 року пройшла успішно. Разом з тим, причини для радості міністра не дуже очевидні. Проблеми при вступі були, треба тільки захотіти їх побачити. Якісь з цих проблем – нові, а якісь тягнуться ще з минулих років.

До Харківського університету ім. Каразіна через електронний вступ подали лише 39 заяв

Новацією цьогорічної вступної кампанії безперечно стала система “Електронний вступ”. Про її проблеми вже стільки говорилися, хоча профільне міністерство все одно навряд чи визнає провал цього експерименту.

Міністр озвучив цифри щодо кількості поданих заяв через систему. Але через відсутність базових даних перевірити ці цифри видається абсолютно не можливим. Разом з тим, з деяких показників можна зробити висновки про реальні цифри прийнятих онлайн-заяв. Так, на сайті Харківського національного університету імені В. Каразіна можна знайти цікавий документ під назвою “Список вступників (попередній, що буде уточнюватися, станом на 18.07.2011), електронні заяви яких через систему «Електронний вступ» були прийняті.”. Згідно з цим списком станом на 18 липня до університету через електронний вступ було подано ... 39 заяв. Зважаючи на достатньо великі обсяги прийому до Харківського національного університету, очевидним стає те, що дійсні обсяги прийнятих заяв через систему “Електронного вступу” є суттєво нижчими, ніж назвав міністр.

Також, залишається чимало інших запитань щодо цієї системи до міністра: Якою є вартість розробки і функціонування системи “Електронний вступ”? З яких коштів оплачується функціонування системи “Електронний вступ”? Чи було проведено тендер для вибору оператора системи? На підставі яких документів приватна компанія передає дані в державну базу даних? Яким чином гарантується захист персональних даних? Чому університети повинні були вносити дані про вступників до Єдиної державної бази з питань освіти, положення про яку було затверджене тільки 13 липня, тобто в розпал прийому документів, і котра згідно з урядовою постановою повинна почати функціонувати тільки з січня 2012 року?

Без відповідей на всі ці запитання довіра до керівництва міністерства освіти та усіх його інновацій залишатиметься на сьогоднішньому рівні.

А пільги й досі там...

Від самого початку впровадження ЗНО тягнеться проблема пільговиків. Історично, першими право на позаконкурсний вступ отримали “чорнобильці” – закон про це було прийнято ще у лютому 1991 року. Поступово кількість категорій населення, які мали право на вступ поза конкурсом, збільшувалась. Дві останні категорії додались уже у 2008 році, коли зовнішнє оцінювання стало загальнообов’язковим. До впровадження загальнообов`язкового тестування правилами вступу встановлювалось, що право вступу поза конкурсом означає зарахування до ВНЗ за умови отримання позитивної оцінки на вступних іспитах. За умов великої корумпованості процесу вступу, отримання “позитивної” оцінки “пільговиками” так само залежало від корупційних схем, як і для будь-яких інших абітурієнтів. Проте після введення ЗНО, процедури оцінювання абітурієнтів стали прозорими і отримання “позитивної” оцінки (на практиці — мінімальної “трійки”) стало значно простішим. Саме тоді постало питання справедливості надання таких пільг.

Ще з 2009 року університети мають можливість своїм власним рішенням обмежити кількість пільговиків піднявши мінімальний прохідний бал, проте досі цим правом користаються одиниці.

У 2010 році міністерство освіти встановило кількісне обмеження: університет мав встановити квоту на пільговиків, яка повинна була бути не менше ніж 25% від державного замовлення. Унаслідок такого рішення громадська напруга довкола пільговиків знизилась, а широке обговорення цього питання взагалі фактично припинилось. Проте сама проблема нікуди не зникла...

З 2011 року університети отримали ще більше можливостей обмежити кількість пільговиків через встановлення квоти не більше 25%. Проте з-поміж сотень українських університетів, які від 2008 року обурювались напливом пільговиків, фактично ніхто не скористався можливістю зменшити їхній відсоток. З-поміж аналізованих університетів тільки Києво-Могилянська академія скористалась цією можливістю і зменшила квоту до 10%.

У результаті, фактично всі університети залишили квоту на рівні 25%. Що це означає на практиці? Що університети набрали абітурієнтів з нижчим рівнем знань ніж могли б.

Дані, доступні на сайті Київського національного університету імені Тараса Шевченка показують, що на спеціальність “міжнародні відносини” поза конкурсом проходять абітурієнти з найнижчим балом – 754, серед конкурсників прохідними є тільки 790 балів; серед абітурієнтів Інституту журналістики найнижчий прохідний бал для пільговиків – 644, за конкурсом – 754.

Щоб навести ще зрозуміліший приклад: у Національний медичний університет імені О. Богомольця вступить 90 абітурієнтів-пільговиків (серед яких переважна більшість в категорії “інваліди І або ІІ групи”). Для цих абітурієнтів-пільговиків прохідними є 667 балів; для конкурсників – 766. Фактично, за 6 років держава отримає 90 лікарів, які вступили не за власними знаннями, а через безвідповідальність цієї самої держави.

Безперечно, є соціально не захищені верстви населення, які потребують допомоги держави. Проте навчання у вищій школі не є формою соціальної допомоги. Замість розкидатися правом безкоштовного вступу, треба продумати інші механізми захисту дітей. Наразі, держава фактично визнає, що є групи людей, які не мають доступу до нормальної середньої освіти і тому у них повинні бути полегшені умови вступу до ВНЗ.

Міністр Табачник ще будучи народним депутатом обурювався ситуацією довкола пільгового вступу, проте за час його керування галуззю жодних стратегічних рішень у цьому напрямку так само не було прийнято. Хоча насправді, ініціювати запит до Конституційного суду щодо цих самих пільг за наявної більшості у парламенті – зовсім не складно. І нехай Конституційний суд вирішить, чи порушується наразі ст. 53 Конституції України, згідно з якою “громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі”.

Вступ на магістературу часто відбувається на основі особистих зв`язків і домовленостей

Прихованою проблемою вступних кампаній ось уже кілька років поспіль залишається вступ на магістерські програми. Саме вступ на ці програми є лакмусовим папірцем того, наскільки українські університети готові до чесних і відкритих правил гри. Аналіз вступу до на магістерські програми показує, що університети прийняли ЗНО як зовнішні примус, проте це не стало поштовхом до внутрішньої реформації всередині ВНЗ.

Звернення абітурієнтів показують, що вступ на магістерки надалі часто відбувається на основі особистих зв`язків, суб`єктивних оцінок, домовленостей тощо. Особливо проблемним є вступ на магістерські програми інших університетів. Адже більшість вищих навчальних закладів намагається проштовхнути своїх випускників, тим самим фактично нівелюючи одні з не багатьох позитивів Болонської системи. Зрештою, систему прив`язаності бакалаврату та магістерки пропагує і саме міністерство. Так, посеред скандалу довкола державного замовлення на магістерку з журналістки Могилянки пан міністр заявив, що державне замовлення буде надаватись тільки туди, де були найкращі випускники бакалаврату. Як будуть оцінюватись ці випускники – нікому не зрозуміло, але фактично логіка така: ви поставите своїм студента високі оцінки – буде вам держзамовлення на магістерки... І це все на фоні розмов про підвищення якості освіти… Вже не кажучи про те, що у Європі магістерські програми дуже рідко дублюють бакалаврські: перший рівень навчання є більш загальним, у той час як магістратура – це отримання спеціалізації.

Проте на практиці в Україні магістратура як явище досі не утворена. Студенти просто можуть довчитися додатковий рік чи два на обраній спеціальності, ось тільки треба ще постаратись, щоб це право здобути. І зважаючи на зменшення держзамовлень на магістратуру протягом останніх кількох років — це стає дедалі важчим.

Безперечно, кожен університет повинен мати право обирати власних абітурієнтів. Проте, так само, університети повинні мати багато інших прав — і право на вільну наукову діяльність, і право на те, щоб надавати власні наукові ступені, і безліч інших прав. Проте чомусь найбільше університети воюють саме за право відбору своїх абітурієнтів. Це наштовхує на дуже неприємні висновки...

Інна Совсун, керівник проекту “Правова підтримка забезпечення рівного доступу осіб до якісної вищої освіти в Україні”, викладач Києво-Могилянської академії

УНІАН в Google News