Що стоїть за злиттям вишів від Табачника?

Що стоїть за злиттям вишів від Табачника?

Не так давно пан Табачник заявив:  “В Україні є 100 ВНЗ, де кількість заяв про вступ була від однієї до тринадцяти. І це тільки заяви про вступ, що вже казати про конкурс...”. Чому б не почати оптимізацію саме з них?..

Повільно, але впевнено Міносвіти "зливає" виші – бореться з їх кількістю шляхом приєднання одне до одного. У Львові Держінститут новітніх технологій та управління “влили” у “Політех”. Кіровоградська Державна льотна академія України стала частиною НАУ. Державний університет інформатики і штучного інтелекту інтегрували у Донецький національний технічний університет. Цей перелік можна продовжувати.

Яка мета укрупнення ВНЗ і яким чином зменшення кількості вишів позначиться на якості освіти, спробував з’ясувати УНІАН. 

У Табачника хочуть централізації

Ще у березні міністр освіти Дмитро Табачник заявив:  «До кінця цього навчального року ми в Україні добровільно об’єднаємо майже 50 навчальних закладів університетського рівня».

Можна лише уявити, як будь-який ректор “добровільно” погоджується позбутися керівної посади і в кращому випадку отримати крісло директора інституту в новоствореній структурі…

А вже у травні головний освітянин якимсь чином вирахував власне “ідеальне співвідношення” кількості університетів до кількості мешканців , підсумувавши, що для забезпечення освітніх потреб населення Україні достатньо 90 вищих навчальних закладів. Мовляв, в Італії на 60 мільйонів населення припадає 65 університетів, в Іспанії на 45 мільйонів - 60, у Великій Британії на майже 61 мільйон - 142, а в Україні на 47 мільйонів - 240 ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Ми запитали в Міносвіти: за яким критерієм вони “зливають” виші, чи загрожують скорочення науково-педагогічним працівникам і який зв’язок між укрупненням ВНЗ і покращенням якості освіти?

У Табачника розповіли, що планують проводити “оптимізацію” у два етапи: на першому всі виші, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, мають перейти до сфери управління Міносвіти; на другому ж відбудеться власне укрупнення ВНЗ “шляхом їх об’єднання та створення університетів регіонального типу”.

“Міністерство освіти і науки послідовно висловлює свою позицію щодо необхідності централізації управління системою вищої освіти, яка повинна бути здійснена в умовах дефіциту бюджетних коштів на її утримання і передбачати подальше зменшення кількості центральних органів виконавчої влади, у сфері управління яких будуть знаходитися вищі навчальні заклади  різних рівнів акредитації..., – йшлося у листі–відповіді МОНСМ. – На сьогодні 35 міністерств і відомств мають у підпорядкування вищі навчальні заклади. Такого фактично децентралізованого управління вищою освітою у світі не має. Малочисельність контингенту студентів у переважній більшості вищих навчальних закладів та їх розпорошеність за підпорядкуванням призвело до неефективного управління системою вищої освіти та її економічного функціонування. Усе це негативно позначається на якості підготовки фахівців і забезпеченні їх конкурентноспроможності на вітчизняному та європейському ринках праці”.

У Міносвіти кажуть, що злиття вишів в Україні відбуватиметься за “криворізьким досвідом”, де об’єднали технічний, педагогічний та економічний університети, їхні філіали, а також два науково-дослідні інститути. Рекламуючи досвід Кривого Рогу, чиновник Міносвіти навіть «відкрив» в Україні ще одну область – Криворізьку. У відомстві зазначили, що сьогодні в Україні функціонує 854 вищий навчальний заклад, з них 369 - ІІІ-ІV рівнів акредитації всіх форм власності та підпорядкування, з яких державної форми власності 228, у тому числі 148 університетів, 48 академій та 32 інститути.

У МОНСМ також запевнили, що при злитті вишів потреби в скороченні працівників немає. “Навпаки, створення великих, потужних кафедр може забезпечити розширення спектру спеціальностей нового вишу і, як результат, збільшить контингент студентів”, – йшлося у відповіді.

Побачимо…

Про “добровільне” об’єднання

Перебуваючи на батьківщині Гоголя і Котляревського, Табачник заявив, що Полтавщині достатньо 3 університетів.  Цікаво, яким чином будуть досягати такого “оптимального” варіанту: аграрну академію зливатимуть зі стоматологічною, педагогічний університет з технічним, та й ще військовий інститут туди додадуть бонусом?..

Міністр каже, зміни незабаром розпочнуться у вишах Луганська, Чернігова, Херсона.

Але поки одні ректори “зливаються”, інші освітяни відкрито протестують.

В управлінні освіти і науки Луганської ОДА переконані,  що в області немає потреби в об`єднанні вишів.

 – За нашими розрахунками, за кількістю студентів, які здобувають вищу освіту на 10 тисяч населення, Луганська область в Україні займає 10 місце, а за кількістю студентів на один виш, тобто за щільністю студентів, ми знаходимося на 2 місці в Україні. Тобто в принципі, система вишів у Луганській області – оптимальна, – заявив заступник начальника управління освіти і науки ЛОДА Олександр Востряков.

А морехідне училище у Херсоні взялися відстоювати місцеві депутати. Народні обранці переконані, що «морехідне училище рибної промисловості має залишитись саме херсонським ВНЗ», а не стати відокремленим структурним підрозділом Керченського державного морського технологічного університету. Депутати вже написали звернення до міністрів аграрної політики та освіти.

Процес злиття вже зачепив і рідну для президента Донеччину. Там під оптимізацію потрапляє Горлівський педінститут іноземних мов. Він разом зі Слов’янським педуніверситетом (а згодом до них можуть приєднати Донецький інститут післядипломної освіти та профтехучилища) має стати частиною майбутнього Донбаського педагогічного університету.

Про “оптимізацію” їхнього вишу в інтерв’ю місцевій пресі розповів сам ректор Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Віктор Докашенко – “процес вироблення рішення був тривалим і болісним”.  На запитання “чи намагалися ви як ректор відстояти самостійність ВНЗ?”, пан Докашенко сказав, що йому б не хотілося відповідати, мовляв, він “зробив все, що міг”.

Ми також поспілкувалися із співробітником Горлівського педінституту іноземних мов, який із зрозумілих причин побажав бути не названим.

– Ми втрачаємо самостійність. Ніхто не знає, що за цим послідує. Ніхто не знає механізму, як це робитиметься: як будуть зливатися ці кафедри, куди кого будуть переносити… Якщо кафедра англійської мови, скажімо, буде у нас, то яким чином викладачі Слов’янського університету кожного дня будуть приїздити у Горлівку за 120 км? За моїми підрахунками, десь 40% працівників нашого Інституту в разі об’єднання скоротять… Арифметика проста – хочуть зекономити кошти, певно, скорочуватимуть і кількість корпусів… Я не знаю, хто буде головувати у новому вузі, але я знаю, що у Слов’янському університеті вже давно нема ректора – там в. о. Тож в разі об’єднання замість того “в. о.” на чолі новоутвореного вишу Міносвіти може поставити лояльного до себе ректора… Але ця “оптимізація” викликає більше питань, ніж відповідей…

– А чому ж тоді ваш педколектив підтримав це об’єднання?

– Рішення колективу було добровільно-примусове. Вийшов ректор, сказав, так і так, треба об’єднуватися. Люди погодилися. У нас ще гарна радянська школа…

Злиття заради вислуги і майна

Ідея скорочення кількості вишів не нова. Але чому за неї взялися саме зараз?

– Я ще у 2008 році мабуть один з перших почав говорити про необхідність скорочення кількості ВНЗ, і я сьогодні стою на тому, – розповідає директор Центру тестових технологій моніторингу якості освіти Ігор Лікарчук. – Але власне університетів – ВНЗ III-IV рівня акредитації – у нас трошки більше, ніж 350, решта – то все колишні технікуми, училища. Якщо ми говоримо про те, що багато 350, то на підставі яких критеріїв ми кажемо, що це багато? У нас десь проводилось серйозне моніторингове дослідження? У нас вивчалася громадська думка, думка споживачів освітніх послуг? Нам пропонують квадратно-гніздовий шлях скорочення ВНЗ. Сіли поділили країну на квадрати, десь одне гніздо, навколо якого будуть стягувати ВНЗ, десь інше. Я не уявляю собі об’єднання технічних і педагогічних ВНЗ. Про що буде говорити Вчена рада?.. З цього треба щось мати. Я не хочу говорити про якісь конкретні матеріальні дивіденди. Але якщо вирішувати питання квадратно-гніздовим способом, будуть любимчики і не любимчики. Якщо будуть любимчики – буде формуватися той прошарок людей, на яких можна обпертися і які підтримують усе. Що ми і бачимо сьогодні – коли 600 рад ВНЗ підтримують явно недолугий закон про вищу освіту.

– Перший висновок, який напрошується, вся ця “оптимізація” – це перетасовування колоди керівників ВНЗ і встановлення контролю над матеріальними об’єктами цих вишів,  – вважає голова правління ГО «Центр освітнього моніторингу», екс-заступник міністра освіти Павло Полянський. – Дотепер всі погоджувалися, що кількість вишів має бути меншою. Проте, коли справа доходить до практики, виникають проблеми. Найперша – на стадії перепідпорядкування всіх вишів Міносвіти, бо інші міністерства зазвичай не хочуть позбавлятися дуже привабливих об’єктів нерухомості. А якщо мова йде про аграрні чи військові ВНЗ, то це ще й величезні земельні ділянки... Мене дивує, коли називаються конкретні цифри, що до кінця року чи за декілька років має бути стільки-то вишів об’єднано. Мені здається, під ці цифри, як за планом, будуть підганятися адміністративним методами всі ці процеси.

Ще одна мета цього широкомасштабного укрупнення ВНЗ – показовість, імітація реформ так би мовити.

У травні Президент Віктор Янукович заявив: «Треба рішуче йти шляхом укрупнення навчальних закладів», зауваживши, що в дрібних навчальних закладах неможливо отримати належну освіту.

Враховуючи явно несприятливу для свого крісла ситуацію, навіть погрози про відставку з боку президента, пан Табачник очевидно палає бажанням відрапортувати перед головою держави, що все відбувається “за вашим хотінням”.

Тільки от підвищення якості освіти і зменшення кількості ВНЗ – процеси явно не прямо залежні. Та й економія бюджетних коштів виглядає сумнівною, якщо всі викладачі і корпуси лишатимуться. На чому ж заощаджувати будуть? На ще менших зарплатах?..

Про еволюційний шлях

Не так давно на одній з конференцій пан Табачник заявив:  “В Україні є 100 ВНЗ, де кількість заяв про вступ була від однієї до тринадцяти. І це тільки заяви про вступ, що вже казати про конкурс...”.

Цікаво, чому б не почати оптимізацію саме з них? ВНЗ, в які не йдуть абітурієнти, відповідно не мають права отримувати держзамовлення, тож їм залишається єдиний шлях – помирання. Така собі природна “оптимізація”. Але міністерство чомусь активно вдається до практики оксюморонів (поєднання непоєднуваного), коли навколо одного вишу об’єднують кілька.

– Є еволюційний шлях – запровадьте розподіл державного замовлення на конкурсних засадах за участі споживачів освітніх послуг – і через 3-4 роки кількість ВНЗ скоротиться без будь-яких адміністративних зусиль, – запевняє Ігор Лікарчук.

Павло Полянський теж переконаний, що єдиний ефективний управлінський спосіб корегування кількості університетів – це зміна системи ліцензування і акредитації, яка повинна бути виведена з-під монопольного підпорядкування Міносвіти, бути відкритою і здійснюватися за широкої участі громадськості.

Анна Ященко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter