Мірошниченко: Студенти протестують проти законопроекту Табачника, і це виправдано

Заохочувати іноземних студентів треба не мовою викладання, а якістю освіти… Недержавні виші “не перетягуватимуть ковдри” на свій бік… Викладачі і студенти всіх ВНЗ повинні розмовляти англійською… Інтерв’ю

Поки у Табачника пишуть-переписують законопроект про вищу освіту, який і досі викликає обурення студентів, представник Президента у ВР народний депутат Юрій Мірошниченко тихенько відшліфовує власне дітище, враховуючи поради і зауваження експертів-освітян. В інтерв’ю УНІАН Юрій Мірошниченко поділився своїм баченням статусу ЗНО, розподілу держзамовлення і заохочення іноземних студентів в українські виші.

НЕДЕРЖАВНІ ВИШІ “НЕ ПЕРЕТЯГУВАТИМУТЬ КОВДРИ” НА СВІЙ БІК

Юрію Романовичу, чому в Вашому законопроекті відсутня згадка про ЗНО?

По-перше, це не мій особисто законопроект. В цьому законопроекті ми намагалися звести всі ті конструктивні пропозиції та ідеї, які були проголошені (чи написані) визнаними експертами та фахівцями у галузі вищої освіти. Також під час формування законопроекту аналізувалися всі програмні документи, що в різні часи (протягом незалежності України) були затверджені чи підтримані на державному рівні.

Є суттєва різниця між редакцією законопроекту № 7486, внесеного до Верховної Ради України 17 грудня 2010 року, і його доопрацьованою редакцією.

У законопроекті № 7486 дійсно немає згадки про ЗНО, але не тому, що ми проти цього безумовно важливого інструменту для забезпечення рівного доступу громадян до вищої освіти, а тому, що під час розроблення законопроекту було багато інших не менш важливих питань, на яких були сконцентровані наші зусилля – забезпечення реальної автономії ВНЗ, ліцензування, акредитація, зміна концепції державного замовлення тощо. Цілком очевидно, що основним завданням реформи галузі вищої освіти є суттєве поліпшення умов здійснення вищими навчальними закладами їх освітньої та, особливо, наукової діяльності – забезпечення їх автономії.

Законопроект № 7486 було розроблено саме з врахуванням проголошеного державою принципу автономії ВНЗ. Якщо за якість підготовки фахівців повинні відповідати ВНЗ, то вони повинні мати право визначати умови і правила вступу абітурієнтів (враховуючи специфіку ВНЗ, стратегію та засади його освітньої діяльності, спеціальність тощо). Крім того, як ви знаєте, у Верховній Раді України неодноразово реєструвалися законопроекти щодо закріплення ЗНО на рівні закону, однак вони не були підтримані парламентом.

У доопрацьованому законопроекті присутні норми, що регулюють проведення ЗНО.

Екс-міністр освіти Станіслав Ніколаєнко вважає, що Ваш законопроект “не тягне на окремий закон, оскільки виписаний групою приватних університетів”, він пропонує не вигадувати велосипед і внести зміни до існуючого законопроекту про вищу освіту…

Ким виписаний законопроект – це не аргумент і, тим більше, не оцінка його якості. Так, дійсно ініціатором підготовки власного проекту закону про вищу освіту виступила Конфедерація недержавних вищих закладів освіти України, головою правління якої я є з 2009 року. Але таке, я б сказав, амбіційне, рішення було прийняте після неодноразового намагання представників недержавних ВНЗ взяти участь у підготовці нового закону про вищу освіту, яке було розпочате міністерством за дорученням Президента України. Оскільки до цього процесу представники недержавних ВНЗ так і не були залучені, то було прийняте відповідне рішення про підготовку власного законопроекту.

Крім того, з самого початку цієї роботи було чітко визначено одну з основних і принципових концептуальних засад – забезпечення рівності ВНЗ усіх форм власності як, до речі, це передбачено Конституцією України. Саме рівноправність і конкуренція всіх ВНЗ є одним з механізмів підвищення якості їх освітньої діяльності. Я думаю, що ви не зможете побачити у законопроекті норм, які б свідчили про “перетягування ковдри” недержавними ВНЗ на свій бік.

Про якість же законопроекту і його здатність вирішити нагальні проблеми вищої освіти думаю (і дуже на це надіюсь), скажуть незалежні експерти, ректори, студенти, а також інші небайдужі громадяни.

ВИКЛАДАЧІ І СТУДЕНТИ ВСІХ ВНЗ ПОВИННІ РОЗМОВЛЯТИ АНГЛІЙСЬКОЮ

У статті 40 вашого законопроекту, з одного боку, зазначено, що мовою викладання є державна мова, а далі вигулькує ще одна мова “міжнаціонального спілкування”. Що то за мова - з тексту не зрозуміло. На Вашу думку, якою повинна бути мова вищої освіти в Україні?

В цьому питанні є основне правило і певні винятки. Як Ви правильно зазначили, основне правило таке – мовою викладання у ВНЗ є державна мова. І це принципова позиція, оскільки обов’язкове знання української (і не лише) мови вимагається в основному саме від фахівців з вищою освітою, і, особливо, від тих, хто “завтра” буде керувати державою чи мати безпосереднє відношення до управління державними справами. Крім того, на переконання багатьох фахівців – власна мова окремого народу є однією з основоположних засад його незалежності та суверенітету.

Водночас, ми не повинні забувати про глобалізаційні процеси та інтеграцію освітнього простору України в європейський і світовий освітні та наукові простори. Вже так склалося і традиційно вважається, що мовою міжнародного наукового спілкування є англійська мова. Оскільки наукова діяльність ВНЗ є невід’ємною складовою його освітньої діяльності, то, очевидно, що викладачі і студенти всіх ВНЗ і всіх спеціальностей повинні, хоча б на мінімальному рівні розмовляти англійською.

Вважаю, що дуже правильно роблять ті ВНЗ, які намагаються започаткувати (чи вже давно практикують) викладання деяких курсів (дисциплін) англійською мовою, в тому числі із залученням видатних іноземних професорів. Крім того, законопроектом передбачено, що якщо навіть українським студентам викладали певну дисципліну наприклад англійською мовою, то ВНЗ зобов’язаний забезпечити знання цими студентами цієї дисципліни державною мовою. Це також принципова позиція – українські студенти повинні застосовувати здобутті знання в першу чергу на території та в інтересах України.

Також є виключення для іноземних громадян та осіб без громадянства, які бажають здобувати вищу освіту в українських ВНЗ. З метою усунення можливого мовного бар’єру Вчена рада ВНЗ може прийняти рішення про викладання дисциплін рідною або зрозумілою для них мовою. Але це компетенція і право кожного окремого ВНЗ. Не слід також забувати, що за рахунок оплати навчання таких осіб українські ВНЗ можуть покращувати свою матеріально-технічну базу та підвищувати рівень заробітної плати своїх працівників. Тому не варто на рівні Закону створювати додаткові жорсткі бар’єри у цьому питанні.

І ще одне правило стосується мови викладання у ВНЗ та їх структурних підрозділах, що створені на території України іноземними державами чи іноземними ВНЗ. Ці ВНЗ самі визначають мову викладання. Це їх автономне право. Але, якщо вони створені на території України, то як мінімум зобов’язані забезпечити вивчення здобувачами вищої освіти української мови. Це повинна бути окрема дисципліна.

Думаю, що питання мови викладання у ВНЗ треба врегулювати на рівні Закону України “Про вищу освіту”, а не залишати відсильну норму до закону про мови, яка все одно залишає керівництво ВНЗ у стані невизначеності.

Чи не пропонував Вам пан Табачник чи представники Міносвіти відкликати Ваш законопроект про вищу освіту і підтримати міністерський документ?

Ні, такої пропозиції не було. Мабуть, вона і не мала б шансу на успіх, оскільки у нашому законопроекті ми намагалися вирішити поставлене Главою держави завдання – забезпечити реалізацію глибокої реформи галузі вищої освіти. Таке завдання поставлено Президентом України дуже чітко і однозначно.

ЗАОХОЧУВАТИ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ТРЕБА НЕ МОВОЮ ВИКЛАДАННЯ, А ЯКІСТЮ ОСВІТИ

У Табачника планують залучати іноземних студентів російською мовою. Який Ваш “рецепт” заохочення іноземних студентів до українських університетів?

Я вже говорив, що рішення про викладання іноземцям російською чи будь-якою іншою мовою – це автономне право кожного ВНЗ, який повинен керуватися виключно розробленою ним стратегією розвитку. Те, що нам серйозно варто подумати над залученням протягом найближчих 10 років іноземних студентів – не піддається сумніву. Адже до ВНЗ вже вступає покоління молодих людей, народжених у 90-х роках минулого століття, коли був сильний спад народжуваності. Отже, кількість наших, українських абітурієнтів суттєво зменшується, а кількість ВНЗ залишається дуже великою. Тому, ті ВНЗ, які хочуть зберегти свій викладацький склад повинні активніше залучати іноземних студентів. Але заохочувати їх треба не мовою викладання, а високою якістю своєї освітньої діяльності, новітньою матеріально-технічною базою, залученням до сучасних наукових розробок тощо.

Наразі державне замовлення роздають у кабінеті міністра. Який Ви пропонуєте механізм розподілу держзамовлення?

З державним замовленням питання дуже складне. Президент України неодноразово і чітко наголосив на необхідності зміни концепції державного замовлення у вищій освіті. І тут питання не лише у розподілі держзамовлення. Не менш важливе питання – це його формування, виходячи з сучасних потреб ринку праці з поправкою на 5-6 років вперед.

Крім того, зміна концепції держзамовлення передбачає перехід від принципу утримання ВНЗ до принципу наповнення його бюджету, виходячи з кількості студентів, що здобули право навчатися за кошти Державного бюджету, та стандарту вартості навчання одного студента за цією спеціальністю. Але без одночасного надання вищим навчальним закладам максимальної свободи у залученні коштів з інших фондів і підвищення самостійності у розпорядженні фінансовими ресурсами думаю, що змінити існуючу ситуацію у цій частині буде вкрай важко.

У законопроекті № 7486 ми запропонували такий підхід: показники держзамовлення формуються Мінпраці за поданням органів державної влади усіх рівнів та погоджуються з Мінфіном. Держзамовлення розміщується міністерством освіти і науки у ВНЗ на конкурсній основі.

Сам же принцип конкурсного розподілу держзамовлення було суттєво вдосконалено під час доопрацювання законопроекту. Думаю, нам вдалося знайти механізм, який буде максимально задовольняти як потреби абітурієнтів, так і потреби ВНЗ і викладацького складу.

Експерти наголошують на відірваності вищої освіти в Україні від ринку праці. Країна потребує інженерів, а абітурієнти продовжують атакувати юридичні і економічні факультети провідних ВНЗ. Як зупинити тенденцію вирощування безробітних молодих фахівців?

Відірваність від ринку праці усувається залученням роботодавців до визначення змісту вищої освіти, тобто коли представники роботодавців будуть приймати безпосередню участь у визначенні як навчальних планів, так і змісту навчальних програм. Звичайно, все повинно бути в розумних межах, повинна витримуватися “золота середина”. Щоб не відбувалося “дозволеного законом” втручання роботодавців у навчальний процес, в автономію ВНЗ та академічну свободу викладачів.

В першу чергу законодавство повинно стимулювати роботодавців до участі у цих процесах. По-друге, і самі роботодавці, і ВНЗ, і викладачі повинні усвідомити (побачити) свій власний інтерес у такому співробітництві, користь від цього. Від активної співпраці ВНЗ і роботодавців виграють всі. Тут і питання виробничої практики, і виконання на замовлення бізнесу науково-дослідної роботи, і працевлаштування, і багато інших не менш важливих питань. У нашому законопроекті ми запропонували формулу залучення роботодавців до визначення змісту вищої освіти під час роботи у Державній акредитаційній комісії України, на яку покладено багато інших цікавих функцій.

Шляхом якогось примусу чи шляхом корегування показників держзамовлення (за спеціальностями) навряд чи можна суттєво змінити тенденцію. Якщо попит на гарних, добре підготовлених фахівців (тих самих юристів і економістів) зберігається, то абітурієнти будуть намагатися здобувати ці спеціальності.

Держава повинна запровадити механізми стимулювання ВНЗ у питанні постійного підвищення якості їх освітньої діяльності. Можна, наприклад, запровадити щорічне оприлюднення даних центру зайнятості щодо того випускники яких ВНЗ і за якими спеціальностями кожного року поповнюють когорту “безробітних молодих фахівців”. Відповідна інформація буде корисна і для корегування показників державного замовлення, і для активізації вищими навчальними закладами допомоги у працевлаштуванні своїх випускників, і для формування ВНЗ продуманої стратегії свого розвитку, і для підвищення якості освітньої діяльності за відповідними спеціальностями, і для корекції обсягів набору студентів, і для вибору абітурієнтами своєї майбутньої спеціальності тощо.

Взагалі є два методи управління – “метод батога” і “метод пряника”. На моє переконання, “метод батога” в освітньо-науковій сфері повинен бути зведений до мінімуму, а метод пряника, навпаки, – використовуватися в усіх можливих варіантах. Вся сфера науки і освіти потребує, насамперед, зацікавленості всіх її учасників. Без чітко сформованого інтересу у досягненні тих чи інших результатів (показників), якісних зрушень у цій сфері ми не отримаємо.

Звичайно, будь-які порушення прав викладачів і студентів зі сторони ВНЗ повинні присікатися як державою, так і самим суспільством. Але, як ми можемо спостерігати, зараз у ВНЗ, викладачів і студентів більше претензій до держави в особі профільного міністерства, аніж один до одного. Думаю, що якщо і керівництво, і викладачі ВНЗ будуть поставлені в умови, коли зайняття ними посад і рівень заробітної плати залежать виключно від них самих, від якості їх діяльності (а не від інших чинників), отримаємо швидке і суттєве підвищення якості освітньо-наукового процесу.

ТРЕБА НАДАТИ ДЕРЖАВНИМ ВНЗ ПРАВО ВІЛЬНО РОЗПОРЯДЖАТИСЯ КОШТАМИ, ЗАРОБЛЕНИМИ НИМИ САМОСТІЙНО

Одна зі складових університетської автономії – автономія фінансова. На вашу думку, як її можна досягти?

По-перше, треба надати державним ВНЗ право вільно і самостійно розпоряджатися коштами, заробленими ними самостійно (за рахунок контрактної форми навчання, виконання згідно з укладеними договорами науково-дослідних робіт, надання різних додаткових платних послуг та робіт, пов’язаних з їх статутною діяльністю). Накопичення цих коштів повинно відбуватися не на рахунках Держказначейства, а на банківських рахунках, відкритих вищими навчальними закладами.

І, по-друге, потрібно звільнити від податкового тягаря приватні ВНЗ. Тут взагалі питання вже навіть не доцільності, а логіки. В той час як всі держави вкладають в освіту гроші, ми ж забираємо до Державного бюджету і спрямовуємо на інші цілі ті гроші, які самі громадяни сплачують за своє навчання і які повинні йти в першу чергу на підвищення якості освітньої та наукової діяльності цих ВНЗ і відповідне підвищення якості здобутої цими громадянами вищої освіти.

Всі ці питання ми врегульовуємо у доопрацьованому законопроекті.

Дмитро Табачник заявив, що студентські протести провокують міжнародні фонди. Ви теж вважаєте, що студенти підтримують законопроект від щирого серця, а от протестують виключно за гроші?

Я не можу взяти на себе відповідальність звинувачувати когось у таких питаннях. Якщо у Дмитра Володимировича є якісь факти, докази, то нехай вони стануть відомі суспільству. І взагалі питання не в тому, чи від щирого серця чи за гроші підтримують чи опротестовують той чи інший законопроект. Головне питання полягає в тому, наскільки конкретні і справедливі відповідні претензії. Будь-який протест студентства чи іншої суспільної групи повинен бути чітко сформульований і обґрунтований. І, звичайно, кожна особа повинна чітко розуміти проти порушення яких конкретно своїх прав вона протестує і в чому конкретно це порушення проявляється (чи може проявитися).

Якщо і фахівці Конфедерації, яку я очолюю, і багато інших експертів у галузі вищої освіти говорять про те, що у міністерському законопроекті автономія ВНЗ не збільшується, а навпаки зменшується, а кількість повноважень міністерства збільшена до 100 (і це лише на рівні законопроекту, крім вже діючих підзаконних актів), то звичайно протести студентів проти прийняття такого законопроекту є виправдані. Збільшення кількості повноважень міністерства призводить до пропорційного зменшення кількості приватних ініціатив ВНЗ, викладачів і студентів. Відсутність автономії, свободи, самостійності – це шлях до знищення творчого потенціалу нації.

В інформаційному просторі тільки і розмов що навколо законопроекту Міносвіти. Як ви збираєтеся проштовхувати своє дітище?

Проходження та прийняття у Верховній Раді законопроекту буде залежати від його сприйняття і підтримки громадянським суспільством, зокрема в освітянському середовищі. Для цього ми вже двічі направили доопрацьований законопроект більш ніж 70 експертам і фахівцям у галузі вищої освіти, розмістили його на моєму персональному інтернет-сайті тощо. Ми вже отримуємо багато як усних, так і письмових позитивних відгуків на цей законопроект. Хотілося б почути думку і багатьох інших фахівців. При цьому ми вдячні як за позитивні відгуки, так і за конструктивну обґрунтовану критику, яка обов’язково буде врахована під час подальшої роботи із законопроектом.

Розмовляла Анна Ященко

УНІАН в Google News