Корупція в українських університетах: подолати не можна залишити

Звернення до органів влади на завідувачку кафедрою ініціювали іноземні студенти, котрі до того просили керівництво університету… знизити плату за пропущені лекції з 50 доларів до 25…

Освітньою новиною минулого тижня стало оприлюднення результатів соціологічного моніторингу щодо хабарництва в українських університетах, проведеного Фондом “Демократичні ініціативи”. Опитування показало, що 36% українських студентів давали хабарі. Найбільш корумпованими спеціальностями виявились право, економіка та міжнародні відносини. Ці спеціальності, за зовсім не дивним збігом обставин, також є найпрестижнішими. Саме на ці факультети намагаються “прилаштувати” своїх дітей заможні і впливові батьки.

Про толерантність студентів і  викладачів до явища корупції

Соціологічне опитування тільки підтвердило те, що суспільство знало і раніше, – система вищої освіти є високо корумпованою. Зрештою, як і суспільство в цілому. Згідно з Індексом сприйняття корупції, що розраховується впливовою міжнародною організацією Transparency International, у 2010 році Україна посіла 134 місце зі 178 країн світу. У суспільстві з настільки високим рівнем корупції не може існувати сфери, котра б виділялась і демонструвала дива прозорості та відкритості. Зважаючи на загальну культуру та економіку корупції, що поглинула країну, хабарництво в університетах є логічним.

Найгірше, що ця картина не міняється вже протягом певного періоду. Дослідження стану корупції в Україні, що проводилось КМІСом у 2007 році, показало ті самі проблеми Зокрема, дане дослідження показало, що обмежений доступ до безкоштовної вищої освіти становить серйозну проблему в Україні для 73,7% респондентів. Понад 46% респондентів вважали, що корупція є поширеним явищем в університетах. Серед тих респондентів, що контактували з університетами, 47,3% зазначили, що від них вимагали хабар, а 29% повідомили, що пропонували хабарі з власної ініціативи. У списку з 17 інституцій та організацій університети є найбільшими правопорушниками в цьому розумінні. Серед тих, від кого вимагали хабарі, 37,6% зазначили, що хабарі вони сплачували для гарантованого вступу до університету.

Безперечно, дані двох досліджень частково розходяться, проте це пов`язано першочергово зі складністю дослідження корупції і на результати досліджень впливає не тільки дійсний стан речей, але й суспільне сприйняття корупції, рівень толерування корупції у суспільстві тощо. До прикладу, чи сприймає студент як хабар збір грошей перед іспитом, коли йдеться про незначну суму, як-то 50 гривень? Або купівлю подарунка викладачці на 8 березня?

У цьому сенсі, вартим уваги є не тільки соціологічні опитування, але й інші методи вивчення ситуації. До прикладу, студентські форуми рясніють запитаннями на кшталт “А скільки бере  викладач А.?”, “Як домовитись з викладачем Б.?” і т.д. Такі маніфестації звичності корупції для студентів говорять самі за себе.

Зрештою, є також приклади публічних звернень студентів до органів влади зі скаргами на хабарництво у вишах, вочевидь, коли вимагають вже більше суспільно прийнятного рівня. Так, у 2009 році студенти Харківського медичного університету звернулись до тоді ще голови обладміністрації Арсена Авакова зі скаргою на завідувачку кафедрою анатомії людини Світлану Калашникову. У листі студенти писали: “Просимо Вас вжити адміністративних заходів відносно кафедри нормальної анатомії людини, у зв’язку з тим, що студентів змушують купувати дорогу методичну літературу в обмін на оцінку за модульний контроль, залік, іспит, поточну успішність і за відробіток пропущених занять.” Історія набула масового поширення в Харкові, не в останню чергу тому що пані Калашникова є дружиною депутата облради від Партії регіонів. Показовим є те, що звернення до органів влади на завідувачку кафедрою ініціювали іноземні студенти, котрі до того ще звертались до керівництва університету з проханням ... врегулювати розмір плати за ті чи інші види навчальної роботи і зокрема, знизити плату за пропущені лекції з 50 доларів до 25. У відповідь на це звернення адміністрація утворила комісію для розслідування справи, виявила “певні порушення” і “провела виховну бесіду з завідувачкою кафедри анатомії”. Це все, на що спромоглось академічне середовище. Подальші кроки органів влади були гучнішими, за справу взялось СБУ, після чого з пані Калашниковою не було поновлено контракт. Проте жодного іншого покарання не послідувало.

Звісно, ця історія набула нетипово широкого розголосу, проте засвідчила загальну толерантність першочергово студентського та академічного середовища до явища корупції: про її загрозу говорять не тоді, коли з`являються щонайменші ознаки хабарництва, а коли замість 25 доларів починають вимагати 50.

Попри те, що корупція пронизує усі сфери суспільного життя, корумпованість саме освітньої сфери є чи не найнебезпечнішою. Адже саме освіта формує і виховує уявлення про світ у молодих громадян. Яке бачення світу може запропонувати збанкрутіла система освіти? Наразі вона формує громадян, для яких корупція є не винятком, а звичним способом соціальної взаємодії.

Роз`яснення хабарництва від Табачника

Реакція міністра освіти на оприлюднення останніх соціологічних досліджень була дуже короткою: “Наша система освіти на порядок краща, ніж системи інших країн. А нам досі пропонують якісь пожовклі рецепти з Європи. Давайте припиняти теревенити про те, що викладач захотів і так просто взяв, скажімо, з Маші Гапоненко хабар. Опитування свідчить, що винагорода викладачам хвилює лише 15% респондентів. Для вирішення цієї та інших проблем освіти ми і готуємо новий закон про вищу освіту, який, до того ж, має зробити всі рівні освітньої кваліфікації сумісними з європейськими.”

Тобто спершу пан Табачник стверджує, що європейські рецепти реформування освіти – “пожовклі”, а під кінець коментаря говорить, що зараз розробляється законопроект, який підганяє українську освіту під ці самі європейські стандарти.

Так само смішно звучить пояснення, що новий законопроект про вищу освіту (незалежно від співвіднесення його з європейськими нормами) може вирішити проблему корупції у вищій школі. Очевидно, що чинне законодавство так само не надає дозволу на корупційні дії, адже апріорі, корупція – це вихід за межі законів.

Про залежність рівня корупції від рівня зарплати

Не можна не погодитись з закликом міністра перестати “просто теревенити”. Адже питання корупції дійсно варто розглянути детальніше, у тому числі – самому міністрові.

Transperency International визначає корупцію як “зловживання  дорученою владою у приватних цілях”, яке “шкодить кожному, чиє життя, засоби до існування та щастя залежать від чесності людей, котрі займають владні посади”.

Причини корупції виділяються різні, проте найголовнішим чинником, що впливає на “повсякденну корупції” (на відміну від “корпоративної” чи “політичної”) є низький рівень зарплат людей, що займають владні посади.

Цей фактор повністю ігнорує пан міністр від часу свого призначення. Питання оплати праці постало один раз, під час страйку викладачів декілька тижнів тому. У відповідь на це, уряд пообіцяв додати 20% зарплати для викладачів І-ІІІ рівнів акредитації (непомітно випустивши IV рівень – до якого належать усі найпрестижніші виші країни). Проте, зважаючи на кричуще низькі зарплати в галузі, надбавка у сумі 20% виглядає радше як знущання, і все, що може зробити така надбавка – хоча б наздогнати інфляцію і покрити різницю в доходах для освітян, що утворилась за останніх кілька років.

Сьогодні середня зарплата за період з початку 2011 року по галузі освіти складає близько 1800 гривень. Проте таку зарплату може отримувати людина, що має повну ставку, працює за основним місцем роботи, має ступінь і певне адміністративне навантаження. Молоді ж викладачі отримують по 100-200 гривень в місяць за читання окремого курсу. Щоразу, коли наші політики говорять про “досягнення європейських стандартів”, “входження у список найкращих університетів світу”, чи навіть про “подолання корупції через впровадження ЗНО”, питання такої ганебної оплати праці повинно поставати першочергово! Адже з такими зарплатами ні про які досягнення української освіти не може йтися. Як і про боротьбу з корупцією!

Можна собі уявити, що у провінції можна виживати на 2000 гривень зарплати. Проте щоб досягнути такого “високого” рівня оплати праці необхідно пережити хоча б десяток років, отримуючи зарплату, що межує з прожитковим мінімумом (на який так само не можна прожити). Поставлені в такі умови викладачі часто не мають іншого виходу як шукати інших методів підробляння грошей. У такій ситуації, студенти стають очевидним джерелом прибутку. Поступово це формує окрему культуру корупції у виші, коли стираються стандарти етичної поведінки і хабарі перестають бути винятком, а стають нормою. Безперечно, виправдовувати корупцію не можна. Проте необхідно розуміти і настійливо повторювати усім посадовцям джерела її походження.

Показово, що на рівні суспільної думки так само існує розуміння того, що боротися з корупцією неможливо без підвищення зарплати викладачам. Так, вже згадуване дослідження 2007 року показало, що подібно до становища в медичній сфері, респонденти з симпатією ставилися до вчителів та шкільної адміністраціі, а засобами для подолання корупції в освіті визнавали підвищення зарплатні та бюджетного фінансування.

Очевидно, що пан міністр дуже далекий від викладацьких реалій. Відповідно до офіційних даних уряду, загальна сума сукупного доходу міністра освіти і науки, молоді та спорту України Дмитра Табачника за 2010 р. склала 848 тис. 722 грн, серед яких: дивіденди, відсотки, роялті - 558 тис. 923 грн, заробітна плата - 234 тис. 587 грн, дохід від наукової і викладацької діяльності - 55 тис. 212 грн. Мені не відомо, якою саме науковою діяльністю займається пан Табачник, але з певністю можу констатувати, що середньостатистичні викладачі і дослідники в Україні отримують в десятки разів менше, і при цьому, очевидно, працюють не у вільний від основної роботи час, а на повну ставку, вичитуючи ненормальні за європейськими мірками 800-900 аудиторних годин на рік.

Зрозуміло, що міністр, який отримує такі зарплати, не може зрозуміти проблем українських викладачів. Він може, звісно, стати на захист викладачів і риторично применшити рівень корупції, проте це не змінить ставлення суспільства до даної проблеми, адже ніяким чином не впливає на першопричину корупції — найнижчі в Європі рівні оплати праці викладачів.

Так само наївно сподіватися, що цю проблему буде вирішено без активного озвучення своєї позиції самими викладачами. Безперечно, серед них є багато таких, з якими повинні працювати правоохоронні органи, проте залишилась і значна частина викладачів, котрі чесно працюють на мізерну зарплату, не беручи хабарів. Проте залишається велика проблема у відсутності розуміння того, що без колективних вимог їхнє становище не поміняється. В українській вищій освіті редуковані механізми колективної співпраці – як на академічному рівні, так і у питаннях відстоювання власних прав. Оцінити, чи існує в академічному середовищі можливість для зміни цього становища – дуже складно. Проте з певністю можна сказати, що дізнатись це можна тільки на практиці – якщо викладачі колись усвідомлять, що “права не дають, права беруть”. І тільки таким чином можна буде зробити перший крок до викорінення корупції в сфері вищої освіти.

Інна Совсун,

Києво-Могилянська Академія, Центр дослідження суспільства

УНІАН в Google News