Хто розплачується за освітні "реформи" Табачника?

Врахування "середнього" балу атестата у вступній кампанії повернуло в школи ігрища навколо оцінок, схеми і технології, від яких почали відходити... Видавництва значно збільшили продаж бланків класних журналів... Кількість медалістів зросла..

Минув рік відколи Міністерство освіти і науки відмовилося від організації вступної кампанії до вищих навчальних закладів лише за результатами зовнішнього оцінювання навчальних досягнень абітурієнтів. Новими керманичами освітньої галузі у вступну кампанію було повернуто так званий «середній» бал атестату про закінчення загальноосвітнього навчального закладу; дозволено подавати до приймальних комісій результати зовнішнього оцінювання, отримані в попередні роки. Також абітурієнти, які закінчили загальноосвітні школи до 2007 р. отримали право тестування не проходити взагалі. І для всіх майбутніх студентів були встановлені обмеження щодо кількості вишів, куди можна подати свої документи.

Щоправда, суспільство без особливого ентузіазму зустріло такі нововведення. Це  добре було видно під час кампанії за звільнення Дмитра Табачника з посади міністра, яка навесні 2010 року прокотилася університетськими центрами. Однак, вона не завадила чиновникам Міносвіти здійснити задумане. Вступна кампанія 2010 року пройшла за новими правилами, які Міністерство юстиції  легітимізувало підозріло швидко: всього за кілька днів. Дарма, що ці правила були змінені в розпал підготовки до вступної кампанії та завершення реєстрації на зовнішнє оцінювання 2010 року.  

Що ж насправді принесли ці нововведення і яка є необхідність їх підтримувати та зберігати надалі?

Про врахування так званого «середнього балу» атестату писалося і говорилося немало. Згадувалося, що в колишньому СРСР подібну практику запроваджували чотири рази, а потім від неї відмовлялися. Наводилися приклади, що в інших країнах світу результати навчання в загальноосвітній школі, якщо і враховуються у вступній кампанії, то не на основі механічного складання оцінок, отриманих із різних предметів та некоректного переведення їх у 200-бальну шкалу. Були проігноровані освітнім міністерством повідомлення про те, що видавництва значно збільшили продаж бланків класних журналів, що є  не властивим явищем  наприкінці навчального року. Не сприйнялися міністерськими чиновниками й аргументи керівників солідних і відомих загальноосвітніх навчальних закладів, що «вага» оцінки, отриманої в різних школах різна, адже суб’єктивізм в оцінюванні знань, різний рівень вимогливості до вчителя, різні умови існування закладу були, є і будуть.

Що ж отримало суспільство від цієї «новації»? Насамперед, це збільшення кількості випускників шкіл, нагороджених «золотими» і «срібними» медалями. Дарма, що Міністерство наполегливо приховувало від суспільства інформацію про кількість таких «орденоносців». 

Проаналізувавши дані, що були у системі «Конкурс», отримавши інформацію від деяких регіональних органів управління освітою та вивчивши матеріали, опубліковані в ряді засобів масової інформації, можна зробити висновок, що кількість тих, хто отримав «золоті» та «срібні» медалі у 2010 р., порівнюючи з 2009 р., виросла не менше, як в 1,5 рази. І  тут важливий не сам факт отримання медалі, а те, що оцінки в атестаті у такого «орденоносця»  апріорі мають бути дуже високими. Тому і шансів на те, щоб отримати 200 балів «за атестат»  у нього виявилося більше, ніж у інших абітурієнтів. То де ж тут рівний доступ до освіти, гарантований відповідною статтею Конституції?

Ще одним «здобутком» від запровадження цієї новації стало збільшення кількості студентів із числа випускників шкіл 2010 року та зменшення їх із числа тих, хто закінчив школу в попередні роки. За підрахунками фахівців найбільший приріст абітурієнтів спостерігався серед випускників сільських шкіл та шкіл, розташованих у селищах і невеликих містах. Тобто там, де є більше потенційних можливостей «вплинути» на оцінки в атестаті. Тому і не дивним є те,  що у великих і добре відомих результатами своєї освітньої діяльності київських, львівських, донецьких школах у випускних класах було  2-3 медалісти, а у школах деяких райцентрів та невеличких міст – 8-10.

Безумовно, нічого поганого в тому, що сільська молодь отримала можливість доступу до вищої освіти, немає. Але ж йде мова про рівність такого доступу. Цю проблему можна було б усунути, якби в Міністерстві звернули увагу на аргументи фахівців, що не можна проводити арифметичну операцію простого сумування рейтингових результатів зовнішнього оцінювання з оцінками атестата, чи  механічно збільшувати «вагу» середнього бала атестата в загальному результаті. Тим більше, що для цього не було і немає достатнього обгрунтування з педагогічних та юридичних позицій.

Сьогодні вже не викликає сумнівів той факт, що врахування «середнього» балу атестата у вступній кампанії повернуло в загальноосвітні школи ігрища навколо оцінок, схеми і технології, від яких учителі та керівники шкіл почали відходити кілька років тому. Жаль, що цього не хочуть бачити у Міносвіти.

Не менше проблем зумовило запровадження участі у вступній кампанії за результатами зовнішнього оцінювання, що були отримані в попередні роки. Насамперед, очікуваного ефекту ця новація не дала. Значного приросту таких абітурієнтів не було. Бо вони, на відміну від «свіжих» випускників, не могли вплинути на  збільшення «середнього» балу атестату. Як наслідок, програли.

Окрім цього, рішення про використання результатів тестувань попередніх років ще раз засвідчило низький рівень професіоналізму тих, хто ініціював його прийняття. Адже під час укладання тестів в українській системі зовнішнього оцінювання ніколи не ставилося завдання забезпечення рівнозначності завдань для різних років. За елементарними законами тестології порівнювати такі результати не можна. Але це було зроблено. Таким рішенням для вищих навчальних закладів було створено проблему, про яку вони не могли б  подумати у найстрашнішому сні: зараховувати до вишу за оцінками, що були отримані три-чотири роки тому. Це рівнозначно тому, якби спортсмен приніс  до судейської колегії результати, отримані кілька років назад з вимогою врахувати їх під час цьогорічних змагань. Та, мабуть,  в освіті все можливо, особливо, коли переважає політична доцільність і дилетанство. Жаль, що за такі рішення довелося розплачуватися  тим же абітурієнтам.

Аналогічні висновки можна зробити й стосовно рішення про надання права не проходити зовнішнє оцінюювання тим, хто закінчив загальноосвітні школи до 2007 р. Згадаймо, що головним мотивом запровадження цього нововведення був той, що такі абітурієнти не вчилися за існуючими програмами і не знали, що їм буде потрібно складати тести. Не будемо говорити про те, що подібні аргументи є непрофесійними та примітивними. Знову можна забути і про певний  політичний підтекст такого рішення.

Але не можна не сказати того, що  надавши  це право одним, Міністерство порушило права інших.  І «заплатить» за це нововведення суспільство. Адже давно відомо, що не можна підготувати високоякісного фахівця, якщо у нього немає базових загальноосвітніх знань. Бо якби вони були, то такі абітурієнти на рівних могли б конкурувати з тими, хто закінчив школу після 2007 року. І не довелося б відміняти тестування для «стариків».  Та й вищі навчальні заклади отримали б підготовленого абітурієнта. Але, на жаль, більшість наших вітчизняних університетів  цікавить, насамперед, лише кількість студентів. То ж і ладні вони приймати до університетів будь-кого, із знаннями чи без них,  якби тільки використати кошти, що виділені з бюджету на підготовку кадрів за держзамовленням, або отримати гроші від контрактників. А у папері (читайте в дипломі про вищу освіту) можна написати все, що завгодно. Він усе витримає.

І, нарешті, про обмеження прав абітурієнтів подавати документи до будь-якої кількості вищих навчальних закладів. Зрозуміло, що з позицій елементарної логіки є безглуздою ситуація, коли майбутній студент подає документи до 15-30 університетів. Але це його право. Воно підтверджене рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. №5-рп/2004 (справа про доступність і безоплатність освіти), в якому зазначено, що «доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту і держава має створити можливості реалізувати це право». Міністерство таке обмеження ввело. А результат? Чи змешилися черги у приймальних комісіях влітку 2010 року?

Не зменшилася й кількість заяв, що їх подавали абітурієнти. За оперативними даними Міністерства у 2010 р. було подано 1104 мільйонів заяв, а у 2009 – 1089 млн. То що ж виграли? Відверто кажучи, нічого. Але не подумали над іншим.

У тому, що майбутній студент  вимушений бігати між приймальними комісіями десятків вишів винуваті самі університети. Українский абітурієнт не вірить у можливість стати студентом, подавши документи до одного чи двох університетів.  Ця віра у нього з’явиться лише тоді, коли вступна кампанія стане дійсно справедливою, прозорою та об’єктивною. На жаль, запровадження новацій, про які йшлося вище, пересічного абітурієнта до справедливого вступу на наблизили. Швидше віддалили. Десь на рівень початку ХХІ століття. Невже це можна назвати «реформою»? І чому платники податків мають платити за такі «реформи»?

Ігор Лікарчук, 

директор Центру тестових технологій і моніторингу якості освіти

УНІАН в Google News