Як у Табачника хотіли обдурити Януковича

Як у Табачника хотіли обдурити Януковича

Чиновники Міносвіти заявили, що в міжнародний рейтинг потрапило 5 українських вузів: два донецьких, два харківських і один кримський... За цим “рейтингом” російські вузи випереджають Гарвард і Оксфорд...

“Завдання Президента виконуються! П’ять вищих навчальних закладів України ввійшли до рейтингу провідних університетів світу”, – відрапортували вчора в Табачника. 

«За інформацією незалежного рейтингового агентства “РейтОР”, з майже 15 тисяч університетів світу, ними (рейтинговим агентством. – Авт.) було відібрано для оцінювання близько 500 відомих світових університетів. До кінцевого переліку рейтингу увійшло 430 університетів. Серед них: Харківський національний університет – 287–289 місце в рейтингу; Національний технічний університет України "Харківський політехнічний інститут" – 356 місце; Донецький національний технічний університет – 409 місце; Донецький національний університет – 421 місце, Таврійський національний університет імені В.І.Вернадского – 426 місце», – розповів директор департаменту персоналу та керівних кадрів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Сергій Баранов-Мохорт.

На сайті компанії “РейтОР” представлено лише одне дослідження глобального рейтингу вищих навчальних закладів, причому датоване 2009 роком (якщо точніше, термін реалізації проекту – червень 2008 – лютий 2009 року). І позиції українських вишів, представлених в цьому рейтингу, повністю відповідають позиціям, названим Міносвіти.

“У зв’язку з ростом інтересу російського академічного товариства до міжнародних оцінок російських університетів, необхідністю визначення місця російських університетів у світовій освітній системі, важливості розробки інструменту оцінки конкурентоспроможності російської вищої професійної освіти у динамічному вимірі НРА “РейтОР” реалізував цей проект – новий глобальний рейтинг світових університетів”, – йдеться на сайті рейтингового агентства.

Цікаво, що за цим рейтингом Московський державний університет імені М.Ломоносова, посідаючи 5 позицію, випереджає Гарвардський, Стенфордський і Кембріджський університети.

За даними сайту, “автор ідеї створення інституту незалежної оцінки освіти в Росії”, тобто цього агентства, – відомий російський олігарх, алюмінієвий король Олег Дерипаска. До речі, обидва виші, у яких навчався Дерипаска, – Московський державний університет імені М.Ломоносова і Російська економічна академія ім. Г.Плеханова – потрапили до нього, посівши 5-е і 399-е місця відповідно.

Навіть якщо припустити, що в університеті Ломоносова освіта якісніша, ніж у Гарварді чи Оксфорді (хоча це дуже важко уявити) й українські університети також вхожі у цей “РейтОРський” список кращих, то це аж ніяк не заслуга нинішнього Міносвіти на чолі з Табачником. У ті роки, коли складали рейтинг, тобто у 2009 році, українською освітою керував Іван Вакарчук.

Але якщо під час засідання громадської гуманітарної ради в серпні минулого року Янукович поставив завдання, щоб 3-5 університетів України увійшли до числа ВНЗ, визнаних у світі, то треба виконувати, – вирішили чиновники.

Цікаво, вони справді думали так примітивно обдурити президента?

Баранов-Мохорт навіть запевнив, що цей рейтинг – “перша ластівка, після якої прилетять інші”. А звідки їм летіти, як не від сусідів з Півночі?

Адже українські виші жодного разу не потрапляли у світові ТОП-100, ТОП-200 чи навіть ТОП-500. Є в нас один прорив – у рейтингу Webometrics університетів світу кращий результат серед українських вузів показав Львівський національний університет ім. Івана Франка, який зайняв 1443 (тисяча чотириста сорок третю) позицію. На 1576-ій позиції розмістився Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, на 1608-ій – Національний університет «Києво-Могилянська академія». Донецький національний технічний університет посів 1634-е місце, а на 1745-ий рядку опинився Харківський національний університет імені Каразіна.

Але Webometrics аналізує не освітню діяльність університетів у цілому, а представлення вишу в Інтернеті, по суті – сайти вузів.

Одним з найбільш авторитетних рейтингів університетів є Шанхайський рейтинг (ARWU – академічний рейтинг світових університетів). Він оцінює переважно науково-дослідницький складник університетської діяльності.

– Шанхайський рейтинг, – розповідає старший науковий співробітник Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України Сергій Курбатов, - розраховується за такими критеріями. Перше – якість освіти (10%), що визначається кількістю випускників університету, які здобули Нобелівську премію або особливі відзнаки у своїх галузях; друге – рівень викладачів (40%), що розраховується у двох підкатегоріях: а) кількість викладачів – лауреатів Нобелівської премії і спеціальних відзнак у своїх галузях (20%); б) частота цитування праць викладачів у 21 предметній категорії за версією ISI Highly Cited (20%); третє – результативність наукових досліджень (40%), що визначається з огляду на кількість публікацій у провідних академічних журналах світу, і четверте – своєрідна «академічна щільність» університету (10%), коли результати, набуті за першими трьома критеріями, діляться на кількість постійних викладачів університету. У сумі виходить «індекс Гарварду» – 100%... Найпростіше пояснення, чому українських університетів нема в цьому рейтингу – у нас традиційно дослідницька сфера акумульована в системі Академії наук, а університет переважно виконує навчальну функцію. І відверто кажучи, шанси туди потрапити дуже невеликі. Ну де ви бачили в нас лауреата Нобелівської премії?

– Ви ніколи не стикалися з рейтингом “РейтОР”?

– Наприкінці минулого року, коли я писав матеріал про міжнародні рейтинги, у них була лише версія попереднього року.

– Так вона й залишилася – там де університет Ломоносова випереджає Кембридж.

– Пам’ятаєте, як колись казав Сталін, що неважливо як голосують депутати з’їзду, важливо, хто рахує бюлетені.

До 2009 року іншим поважним глобальним рейтингом ВНЗ у всьому світі вважався рейтинг впливового британського видання “Таймз”, який складався разом британською дослідницькою групою QS. Але у 2009 році Times Higher Education та група QS розірвали відносини. І світ отримав два нових глобальних рейтинги. QS стала визначати статус вишів у співпраці з американським журналом US News & World Report, а “Таймз” об’єднується з компанією Тhomson Reuters .

Нові критерії від “Таймз” виглядають таким чином: 1) оцінка науково-дослідницької діяльності університетів – 55% (кількість наукових публікацій у розрахунку на одного співробітника; індекс цитування робіт співробітників, розмір прибутку від науково-дослідницької діяльності в перерахунку на одного наукового співробітника, розмір фондів, додатково залучених для науково-дослідницької діяльності від громадських організацій та реального сектора економіки і репутація університету як науково-дослідної установи за підсумками опитування представників академічної спільноти); 2) оцінка інституційних характеристик університету – 25% (кількість студентів у перерахунку на одного викладача, співвідношення випускників з PhD та іншими науковими ступенями, оцінка якості викладання в університеті з боку академічної спільноти і розмір прибутку університету у перерахунку на одного співробітника); 3) оцінка економічної та інноваційної активності університету – 10% (прибуток, отриманий від науково-дослідницької діяльності від реального сектора економіки у перерахунку на одного наукового співробітника); 4 – інтернаціоналізація університету (співвідношення іноземних та вітчизняних студентів і іноземних та вітчизняних викладачів).

За останні сім років, які “Таймз” складає рейтинг світових вузів, жоден з українських вищих навчальних закладів не потрапив ані в першу, ані навіть у другу сотню кращих.

Колишній заступник міністра освіти, а нині керівник Центру освітнього моніторингу Павло Полянський запевняє, що сьогодні найповажнішим рейтингом вишів є QS World University Rankings, складений британською дослідницькою групою QS.

Ось як складається цей рейтинг: 32,5% - індекс цитованості наукових праць учених і викладачів університету; 30% – обсяг і репутація науково-дослідницьких робіт, які виконуються; 30% – умови навчання для студентів; 5% – частка іноземних студентів і викладачів; 2,5% – прибуток від наукових досліджень. У рамках дослідження Тhomson Reuters опитують 15 тисяч ректорів і 5 тисяч менеджерів компаній, які пропонують роботу.

На думку пана Полянського, головними причинами, чому серед кращих ВНЗ світу немає українських, є низький рівень цитування українських науковців; слабка «інтернаціоналізація» українських вишів, а також їхня слабка упізнаваність у міжнародних академічних та рекрутингових колах.

- Величезна кількість так званих «ваківських» видань дає змогу українським науковцям не перейматися тим, що їхні праці залишаються невідомими в англомовному світі, – розповідає Павло Полянський. – Також ця обставина розхолоджує авторів щодо наукового рівня праць. Ті ж науковці (їх небагато), які володіють англійською і друкуюся в зарубіжних виданнях, нерідко воліють публікуватися під ім’ям не українського вузу, а західних університетів, почесні звання яких вони мають або в яких закінчили певні студії. В Україні тисячі докторів наук і професорів не володіють жодною іноземною мовою... Чимало українських університетів мають перед тим, як претендувати на високі місця в міжнародних рейтингах, позбутися хабарництва при зарахуванні абітурієнтів до числа студентів та в процесі навчання. З такими «родимими плямами», які має сьогодні вища освіта, жодна міжнародна інституція не пропустить нас до високих щаблів рейтингу... Такі заяви чиновників Міносвіти напередодні Дня сміху могли б сприйматися як невдалий жарт. Це намагання ввести в оману не лишень громадськість, що вже не є дивним, а й главу держави.

– Я вже писав колись, якщо українські університети хочуть бути у світовому рейтингу ВНЗ, Україна має започаткувати свій міжнародний рейтинг і вставити у ньому критерії, на підставі яких ми туди потрапимо, – жартує пан Курбатов. – Наприклад, кількість “ваківських” публікацій чи кількість лауреатів Шевченківської премії.

Анна Ященко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter