Михайло Згуровський: Я не зустрічався з корупцією у КПІ

За кількістю студентів визначати статус ВНЗ неможливо і не потрібно... ЗНО – це хороший запобіжник у боротьбі з корупцією... Скорочення держзамовлення вдарить по українській економіці... Інтерв`ю

Обидва законопроекти про вищу освіту, зареєстровані у Верховній Раді, не знайшли підтримки ні в освітян, ні в ректорів і викликали бурхливі протести в студентському середовищі. Тож у відомстві Табачника вирішили писати новий варіант закону і на минулому тижні затвердили експертну робочу групу, куди увійшли керівники багатьох провідних вишів. Щоправда, прізвища ректора найбільшого вузу країни, колишнього міністра освіти Михайла Згуровського там не виявилося. Про своє бачення майбутнього української вищої освіти ректор Національного університету “Київський політехнічний інститут” Михайло Згуровський розповів в інтерв’ю УНІАН.

ЗА КІЛЬКІСТЮ СТУДЕНТІВ ВИЗНАЧАТИ СТАТУС ВНЗ НЕМОЖЛИВО І НЕ ПОТРІБНО

Михайле Захаровичу, чому Вас нема у складі експертної робочої групи з доопрацювання законопроекту про вищу освіту? Адже до участі запросили Леоніда Губерського, Сергія Квіта та інших ректорів...

Я не можу пояснити, чому мене нема у цьому складі. Я не мав жодної інформації про формування такої експертної групи. Можливо, мої думки не є актуальними...

Але Ви як ректор найбільшого вишу в країні і як колишній міністр освіти, чий законопроект підтримуєте – Луцького чи Мірошниченка?

Я б не вибирав якийсь з цих законопроектів. Думаю, що фахівці мають поєднати зусилля для створення принципово нового документу. Бо він є одним з найважливіших для подальшого розвитку країни. Фактично, яку молодь ми підготуємо, на такі перетворення і буде здатна країна.

Для розвитку вищої освіти в Україні зараз важливо врахувати кілька моментів.

По-перше, країні потрібно визначитися з тим, який сегмент освіти можна віднести до вищої. Ми маємо на сьогодні понад 900 ВНЗ і, зрозуміло, що значна кількість з них не відповідає жодним критеріям, які зазвичай висувають до університетів в Європі і світі. З такими навчальними закладами треба щось робити.

Але за кількістю студентів визначати – чи це університет, чи це академія, чи це ще якийсь навчальний заклад – неможливо і не потрібно. Я можу навести приклад найпрестижніших технічних навчальних закладів світу: Еколь Політехнік у Франції має 2,5 тисячі студентів, Масачусетський технологічний інститут і Каліфорнійський технологічний інститут мають до 10 тисяч студентів. Це школи зі світовим ім’ям.

Тому при упорядкуванні вишів мають бути інші критерії.

Які?

Це наявність визнаних науково-педагогічних шкіл, які готують нову генерацію фахівців і які сприймаються світовою освітянською і науковою спільнотою. Це рівень наукових досліджень університету. Це міжнародне визнання. Це сучасне студентство з його досягненнями у спорті, культурі, в Міжнародних олімпіадах і т. д. Це досягнення випускників. Тобто в основу визначення статусу ВНЗ повинні в першу чергу лягти якісні критерії.

По-друге, у новому законі про вищу освіту повинен бути більш чітко прописаний розподіл повноважень між органами державного управління і університетом. Закон має визначити для міністерства місію розробки і втілення політики у вищій освіті, а не управління навчальним процесом.

Водночас університет повинен мати реальну автономію і академічну свободу. Хоча і не має ставати державою в державі.

Науково-педагогічні школи, інтегровані у світові міжнародні процеси, значно краще за будь-якого чиновника міністерства знають, як навчити студента, в якій пропорції йому дати ті чи інші знання. І тут не потрібно жодного нормування.      

Якщо держава зацікавлена, щоб у країні існували незалежні центри, які б напрацьовували об’єктивну думку з приводу тих чи інших суспільних процесів, то держава повинна гарантувати автономію університетам, щоб саме вони ставали центрами такої незалежної, об’єктивної думки.

СЛАБКІСТЬ ЗАКОНОПРОЕКТІВ ПРО ВИЩУ ОСВІТУ В ТОМУ, ЩО ВОНИ РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ ІЗОЛЬОВАНО ВІД РИНКУ ПРАЦІ, ВІД БІЗНЕСУ, ВІД НАУКИ

Чи відчуваєте Ви як керівник вишу університетську свободу і автономію сьогодні?

У нас відбувається повне нерозуміння цього процесу. На жаль, в країні відсутня необхідна прогресивна політика у галузі вищої освіти, натомість відбувається активне намагання втручатися у поточні академічні справи представників органів державного управління. І, як правило, таке втручання є некомпетентним.

Повертаючись до закону про вищу освіту. Я вважаю, що наступний важливий його блок має зосередитися на встановленні більш тісних зв’язків між ринком праці і вищою освітою, тому що вони є сполученими судинами. А сьогодні є велика проблема у їхньому ефективному зв’язку. Не узгоджені між собою освітньо-кваліфікаційні рівні і переліки професій, відсутня система формування державного замовлення та інше. Представники великих підприємств, компаній потребують фахівців, щоб успішно конкурувати у своєму бізнесі. Для того, щоб ліквідувати  розрив між ринком праці і вищою освітою, університет повинен досить швидко і гнучко змінювати спеціальності і спеціалізації, структуру навчальних планів, обсяги підготовки за тими чи іншими спеціальностями, запрошувати представників промисловості для участі в навчально-науковому процесі і таке інше. А досить застаріла нормативна база, яка накладає суттєві обмеження на діяльність вищої освіти, гальмує процес ефективної взаємодії з ринком праці.

...Дуже важлива складова, особливо для технічних університетів, – стимулювання інноваційного розвитку суспільства через вищу освіту. Обидва законопроекти, на превеликий жаль, не націлюють на це вищу освіту і не мотивують її на інноваційний розвиток економіки.

Потрібно в єдиному комплексі розглядати розвиток економіки і розвиток освіти. Наприклад, майбутнє України у аграрному секторі – ми ж країна, наділена такими природними ресурсами! Нам треба навчатися їх переробляти на високотехнологічному рівні і продавати продукти лише високої переробки, тоді вони дорого коштують.

Взяти географічне розташування України. Наша країна має стати “шовковим шляхом” між Сходом і Заходом, а для цього треба розвивати транзитну мережу: аеропорти, автобани, магістралі, морський, авіаційний, автомобільний транспорт і т. д.

Інформаційні технології. Наші люди дуже талановиті у природничих науках. Вже зараз без будь-якої підтримки з боку держави на експорт різні українські IT-компанії виробляють продукцію, яка сукупно досягає мільярду доларів щороку. А це 1/8 експортного потенціалу від проданого металу. А якщо б держава зосередила на цьому увагу  і зробила більш ефективним і привабливим сектор IT, то її експортний потенціал значно виріс би. І ця діяльність водночас не несла за собою негативного впливу на екологію, на здоров’я людей.

Ви кажете, що у нас є потенціал у розвитку інформаційних технологій. Але згідно досліджень Львівської політехніки, 90% їхній студентів IT бажають емігрувати і працювати за кордоном. Потенціал є, а умов нема.

Безумовно. В першу чергу треба створити привабливі умови для розвитку цього сектору, щоб кращі програмісти і математики були зацікавлені залишитися тут і розвивати нашу економіку.

Інноваційний характер закону про вищу освіту повинен створювати умови для поєднання в єдиному комплексі бізнес, який виробляє товари і послуги, освіту, яка готує персонал для вироблення цих товарів і послуг, науку, яка передає новітні досягнення для інновацій і державу як регулятора. Якби новий закон поєднав в єдиному комплексі цих чотирьох учасників – тоді б він був інноваційно орієнтований. Слабкість згаданих вище законів в тому, що вони розглядаються ізольовано від інших учасників цього процесу – від ринку праці, від бізнесу, від фундаментальної науки і робляться якісь спроби змінити щось у самій освіті. А вона ж не є ізольованою від суспільства!

Велику увагу в новому законі потрібно приділити студентству. Це вже не Радянські часи чи перші роки Незалежності, коли студенти були більш пасивними і інертними. Зараз студенти – це активна складова нашого суспільства. Потрібно в університеті вибудувати партнерські стосунки між викладачами і студентами. Щоб ці стосунки не були менторськими з боку викладачів. Викладач не може знати всього і повинен себе позиціонувати як людину, яка знає лише методологію отримання нових знань, а конкретні знання він отримує у партнерстві зі студентом. Тільки в такому середовищі і можуть з’являтися нові знання, креативні, нестандартні. 

Вам вже вдалося налагодити таку співпрацю у КПІ?

За весь університет не скажу. Це було б перебільшенням. Але принаймні в Інституті прикладного системного аналізу, де працюю як викладач і науковець, ми сформували таку креативну атмосферу партнерської взаємодії викладача і студента. А в цілому в КПІ ми намагаємося працювати не за формулою “повтори”, а за формулою – “створи”.

ЗНО – ЦЕ ХОРОШИЙ ЗАПОБІЖНИК У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

Наскільки Вам імпонує теза про “бал ВНЗ” при вступі, прописана у законопроекті Луцького? Ви “за” повернення вступних іспитів?

Питання непросте.

Пригадаємо, що ЗНО створювалося, як механізм боротьби з корупцією в освіті. Я не зустрічався з корупцією у КПІ. У нас дуже важко навчатися. Тому здобувати ці знання за гроші ніхто не зможе. Якщо навіть припустити, що хтось би вступив за хабар, то йому подолати  без ґрунтовних знань основи опору матеріалів, теоретичних основ електротехніки чи інших системоутворюючих дисципліни у нашої професури фактично неможливо. Окрім того, інженерна праця не має престижу в Україні. Значна кількість молодих людей не бачить себе на цих спеціальностях. І ми повинні йти в школи і проводити велику роботу, щоб запалити школярів романтикою високої техніки. Не ми вибираємо серед тих, хто хоче йти до нас і хоче за це нам дати хабар, а ми навпаки робимо додаткові зусилля на зустріч молоді, щоб пояснити школярам, що світ змінюються не лише за рахунок юридичних і економічних спеціальностей, а ще й за рахунок володіння законами природи, винахідництва, технологічного прогресу.

Але я вірю пресі, що, можливо, в якихось інших навчальних закладах корупція є. І розумію, що ЗНО – це хороший запобіжник у боротьбі з нею. І воно потрібно з моральної точки зору, щоб молодь розуміла, що не можна все купити. В цьому відношенні я вітаю ЗНО. Але діяльність вищої школи дещо складніша.

Інженерію не розуміють як творчу сферу, але інженерія – це саме та сфера, де хтось має придумати щось нове. Колишній студент КПІ Ігор Сікорський придумав і створив перші два вертольоти у 1908-1910 роках. Ніхто тоді і гадки не мав, що це можливо. У ливарних майстернях навпроти цього корпусу Євген Патон у 1928 році вперше застосував електрозварювання для будівництва мостів. Сергій Корольов в авіагаражі біля головного корпусу зробив в КПІ перші три літаки: СК1, СК2, СК3. Я можу навести дуже багато інших прикладів. Ці люди творили нове, те, чого не було до них.

Звісно, найбільш бажані для нас студенти – винахідники, які зможуть змінювати світ. А знайти свого винахідника через ЗНО, на превеликий жаль, не можливо, тому що тестування ґрунтується на шаблонному підході, на засвоєнні певних відомих раніше знань і воно не чутливе до творчих здібностей молоді.

Але ж без цієї бази не може бути відкриттів!

Звичайно, є певна складова необхідних знань, яку потрібно знати, як таблицю множення. Але відкидати творчу компоненту неможливо. Майбутня система відбору має проходити так, як це робиться, наприклад, у США і Великобританії. Там є щось на зразок ЗНО, але там є і можливість вишу знайти і відібрати свого студента через систему спеціальних есе та інших випробувань. Якщо ми відповідаємо за те, щоб наші випускники будували електростанції, літаки, космічні апарати та іншу складну техніку, то ми повинні мати можливість знаходити таку молодь, яка на це буде здатна. 

Тобто шлях до відбору студентів університетами лежить на поєднанні ЗНО з виявленням творчих здібностей майбутніх студентів. Ми разом з Національним університетом ім. Т. Шевченка і МАН не перший рік здійснюємо пошук молоді по всіх регіонах України за програмою “Майбутнє України”. Ця програма здійснюється у три етапи. Перший – предметні виїзні олімпіади. Другий – виставки творчості дітей. Якщо школяр може зробити маленький літак, який літає і запровадити там свій оригінальний винахід чи створити якийсь енергозберігаючий прилад, цей учень для нас буде дуже цікавий. На цих виставках ми можемо побачити тих майбутніх патонів чи корольових, яких Бог наділив цією здатністю створювати нове. Статистично творити нове може лише певний відсоток людей, а решта здатні лише повторювати відоме. Хоча в суспільстві корисні і ті, і ті.

Третя складова – це наукові конференції.

Відібравши цих дітей, ми вже не цікавимося тестуванням. Ми вважаємо, вони автоматично складуть ЗНО.

СКОРОЧЕННЯ ДЕРЖЗАМОВЛЕННЯ ВДАРИТЬ ПО УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЦІ

Одна зі складових університетської автономії – автономія фінансова. Ваш виш дуже залежний від держави, адже КПІ зазвичай отримує одне з найвищих держзамовлень в Україні. Табачник спочатку повідомив, що цього року держзамовлення зменшать на 42%, згодом він, щоправда, назвав вже цифру 10-15%. Як таке урізання вдарить по КПІ?

Це вдарить по українській економіці через невеликий час.

Поки ми отримали від міністерства план скорочення на 42%. Визначити згори, яке скорочення має бути у тих чи інших навчальних закладах, які відповідають за підготовку людського капіталу для певних сфер суспільства, неможливо. Ми запропонували інший підхід, коли Міносвіти лише встановлює вимоги до того балу ЗНО (що, припустимо, КПІ не має права приймати студентів, які склали нижче 150 балів математику чи фізику), а в решті дій навчальний заклад вільний – скільки до нього прийде бажаючих і складе цей іспит за цією вимогою, стільки стануть студентами. Такий підхід дозволив би гнучко вирішити проблему зменшення кількості випускників шкіл у 2011 році. Діти самі б знаходили своє місто, свій університет. Але відповіді Міністерства на нашу пропозицію поки не отримали.

Попит на наших випускників досить великий. Ми маємо замовлень на наших випускників на різні факультети від 130% до 250%. Тобто ми не задовольняємо інженерами суспільство у тій кількості, якій готуємо. І готуємо для тих галузей промисловості, які забезпечують ВВП України: металургійна галузь, хімічна, інформаційні технології тощо.

ЧОМУ СТУДЕНТИ МАЮТЬ СПЛАЧУВАТИ ЗА ГУРТОЖИТОК ЗА БІЛЬШ ВИСОКИМИ ТАРИФАМИ, НІЖ НАСЕЛЕННЯ ЗА СВОЄ ЖИТЛО

Минулого тижня студенти КПІ заявили, що КРУ після перевірок в вашому університеті рекомендувала підвищити плату за гуртожиток до 280 грн. на місяць, а також ціни у їдальні і вартість відпочинку на університетських базах. Студенти вже погрожують масовими протестами. Чи буде підвищення цін? І чи це планова перевірка?

Ця перевірка планова. Вона ще не закінчилася, тому про її результати говорити рано. Я лише прокоментую звернення студентів. Перш за все ми пройшли багато перевірок і ставимося до них позитивно. Нас не хвилює, що можуть бути виявлені зловживання – їх немає. Але не повне і не точне розуміння тих чи інших нормативних актів, які дуже часто змінюються, це, безумовно, може мати місце. І наші відповідальні працівники після цих перевірок стають більш компетентними.

Щодо сплати за гуртожитки, за бази відпочинку, студентський центр харчування. Змінюються ціни на продукти харчування, на енергоносії. Економічно та соціально обґрунтовані ціни звичайно мають бути встановлені. Але, наприклад, якщо йдеться про те, щоб встановити платню за ліжко-місце в гуртожитку 280 грн., а у нас живуть в одній кімнаті по 4 студенти, то вартість такої кімнати буде понад тисячу гривень. Водночас, вартість комунальних послуг у трьохкімнатній квартирі в комунальному секторі Києва вдвічі менша. Звичайно, у студентів виникає питання: чому вони мають сплачувати за гуртожиток за більш високими тарифами, ніж населення за своє житло? Ми розуміємо, що підвищувати платню потрібно, але потрібно дійсно вийти на економічно і соціально обґрунтований показник.

Навіть якщо 280 гривень –  це економічно обґрунтована ціна, у студентів виникає логічне запитання, чому їм не нараховують відповідні “економічно обґрунтовані стипендії” і чому скрізь такі “економічно необґрунтовані” ціни?

Це запитання, на жаль, виникає у всього населення України. Для КПІ питання цін у їдальні, гуртожитку, за відпочинок на базах є принциповим. У нас навчаються діти з небагатих сімей. У нашій сфері потрібно важко працювати як протягом навчання, так і протягом подальшої трудової діяльності: чи на хімічному комбінаті, чи на металургійному заводі, чи на шахті. І так вже склалося протягом багатьох десятиліть, що до нас приходять діти з незаможних сімей, чий бюджет не може так легко сплачувати за ці послуги, якщо ціна стрибками змінюється в рази. Тому, встановлення необґрунтованих цін для наших студентів фактично може обмежити доступ значної частини здібної, але не заможної молоді до отримання інженерної освіти.

Але ж останнє слово за Вами.

Так, і за мною, і за органами державного управління. Зараз ми над цим працюємо.

Розмовляла Анна Ященко

УНІАН в Google News