Євген Головаха: Якби Маркс не став комуністом, то був би видатним вченим

Євген Головаха: Якби Маркс не став комуністом, то був би видатним вченим

Відсутність гуманітарної освіти (а філософська освіта – вершина) робить людину одномірною... Для філософа важливо мати дотепну ілюстрацію для своїх думок... Інтерв’ю...  

Днями в Києві відбулася неординарна подія. Завершення конкурсу з філософії, проведеного на честь 90-річчя з Дня народження однієї з  засновниць Київської філософської школи Марії Злотіної та філософські читання на тему «Філософія і суспільство: минуле й сучасне», До складу оргкомітету читань та конкурсної комісії увійшли відомі українські філософи: Мирослав Попович (директор Інституту філософії НАНУ), Сергій Пролєєв (президент Українського філософського фонду), Анатолій Єрмоленко, Олег Білий, Наталія Вяткіна. Про Марію Злотіну, філософію та конкурс ми поспілкувалися з одним з організаторів конкурсу, заступником директора Інституту Соціології НАН, сином видатного вченого Євгеном Головахою. 

головахаЄвгене Івановичу, пробачте, але, що таке Київська школа філософії? Хіба в радянський час існувала якась філософія, окрім марксистсько-ленінської?

Саму назву “Київська школа” сформулювали колись московські колеги. Особливістю цієї плеяди українських  філософів було те, що залишаючись нібито в рамках філософських рамок марксизму, вони надали цьому філософуванню таку духовну та інтелектуальну тональність, яка не вкладалася в жоден з катехізісних варіантів. Один з учнів мами писав, що її діалектика задавала таку високу планку, до якої партійному офіціозу було просто не дотягнутися. 

Мама не писала багато книжок, переважно лекції. Але у неї були свої “платони”, яким вона передавала дух та свободу мислення. Це було таке своєрідне вільнодумство. Вона вчила, що діалектика – це не сакральний метод, не панацея та не відмичка. Вона намагалася  пояснити, що це – один з можливих методів пізнання та інтерпретації дійсності. Пам’ятаєте, в Греції Аристотель прогулювався зі своїми учнями по саду та передавав знання. Мама також безкінечно розмовляла зі своїми учнями. Вони завжди приходили до нас додому. І вже на кухні сперечалися. Навіть у радянський час були дуже різні представники філософії. Були свої радянські екзистенціалісти, були радянські позитивісти, радянські феноменологи. Це все вважалося буржуазними напрямками науки та філософії. Визнати себе класичним структуралістом в рамках публічного  дискурсу було небезпечно. Можна було сказати, що ти займаєшся структуралізмом у його марксистському розумінні. А на кухні...

Засновниця філософської київської школи Марія Злотіна
Філософ, якщо сприймає якійсь напрямок, не лише думає, він живе своєю філософією. Щоб ти не робив – ти в іншу віру не перехрестиш. Тільки кон’юнктурники можуть з ярих марксистів стати ярими антимарксистами, а борці з націоналізмом стати борцями з комуністами. Мама була діалектиком, гегеліанцем та марксистом.

Яка зараз доля філософії? Давні та середньовічні філософи попередили засадничі відкриття фундаментальних наук. Сьогодні, в час електронних колайдерів та мікроскопів, вона вже нічого не відкриє. На філософію не дають грантів, філософи не стають Нобелівськими лауреатами. Де стимули її натхнення?

Так, колись філософія та наука були одним цілим. Зважуся сказати, що всі науки по одній виходили із філософії. Після міфології, яка у своїх формах пізнавала світ, іншим способом осягнення світу стала філософія. І зараз філософи потрібні...

Філософія – це фундамент світогляду. На світ можна дивитися в мікроскоп лише технічно. І що ти побачиш? На суспільство можна дивитися, вимірюючи його настрій, як робить емпірична соціологія. А як це все зібрати до купи? Як побачити картину світу? Для чого потрібні філософи? Вони з величезної кількості фрагментів, з цієї безкінечної мозаїки знань вибудовують певну картину світу. І ці картини в історії людства змінюються, вони дуже різні. І кожен раз філософи відтворюють цю картину. І нинішнім філософам значно складніше відтворити цілісну картину світу.

Друга функція філософії – зрозуміти смисли. Нема кінцевого смислу, але є певні смисли, які створюють шанс. Ще є функція філософії – етична. Етика як розділ філософії останнім часом виходить на передові позиції.

Так, філософи ніколи не ставали лауреатами Нобелівської премії. Але філософія є обов’язковою дисципліною. Першими факультетами у всіх створюваних у Середньовіччі університетах були філософський та юридичний. І зараз на факультет філософії є конкурс. Туди йдуть люди, які люблять філософію. Це їхній спосіб життя. А враховуючи, що її викладають, то місця для гіпотетичного працевлаштування є. Цікаво, є така хвороба “проста шизофренія”, симптомом якої є з дитинства надмірне захоплення філософією, відхід від реального світу та занурення в абстракті теми. Але є люди, які цілком здорові психічно, але не можуть існувати без цих абстракцій. Це їхній спосіб життя. Такими був Сергій Кримській, Віталій Табачковський та й моя мама була така. Мама десять років читала один і той самий курс, але кожного разу заново писала лекції.   

На ваших читаннях прозвучала думка, що філософія ростить інтелектуалів...

У будь-якому випадку вона облагороджує дух. Я не скажу, що це панацея. Але людина, яка зуміла нормально почитати хоча би класичну філософію, відрізняється від інших. Чому філософи залишаються затребуваними? Відсутність гуманітарної освіти (а філософська освіта – вершина) робить людину одномірною.  Коли він такий одномірний у побутовому житті – це нормально. (Хоча я бачив багато пересічних філософів, зі своєю пересічною філософією). Але у одномірних чорно-білих людей нема розуміння складності та неоднозначності світу. Гадаю, що радянське або нацистське суспільство стали таким, бо спиралися на єдину духовну домінанту.

Все диктатори були недоучки. А світ різний...

А чому в Україні зараз нема такого філософа, як Сковорода?

Напевно, час не вимагає такого філософа. Він був духовним уособленням своєї епохи. Можливо, зараз потрібний інший синтетичний мислитель. Який? Не знаю. Знаєте, що, на мою думку» дуже важливо для філософа? Мати дотепну ілюстрацію для своїх ідей. Це навіть не зачіпає його текстів, це зачіпає його роздуми. Його мова не повинна бути суцільним потоком «інтелектуалізмів»... Саме про таку здатність до живого дотепного діалогу згадували учні та колеги Марії Злотіної на наших читаннях.

Я, наприклад, ніколи не розуміла для чого інтелектуалам такі важкі мовленнєві конструкції. Це що – фейс-контроль у конкурентному науковому полі?

Можу продовжити: для чого слово “промова” заміняти словом “дискурс”? 

Є домінантні мови, які нав’язують свої терміни. Це дозволяє розуміти автора, не користуючись послугами перекладача. Є філософи, які принципово будують своє вчення на грі слів. Перекладати їх – справжня мука.

Я все намагалася знайти в книзі “Аліса в країні Див” зашифровану математику. А виявилося, що там просто гра слів...

Коли філософи стають володарями думок, у цьому буває небезпека. Бо зі своєї гри слів вони вилучають смисли, які дуже шкідливі для людей. Як Маркс став комуністом? Він сказав, що “привід бродить по Європі, привид комунізму”. Який привид? Де бродить? Але це стало принципом комуністичних документів. Метафори дуже діють на людей. А якби не став Маркс комуністом, то був би просто видатним вченим. Хто перемагає в публічному  дискурсі? На жаль, часто той, хто придумає кращу метафору.

Повертаючись до ваших філософських читань. Як пройшло нагородження?

Такі події дуже підтримують філософію. Ми нагородили цікаві роботи. У Києво-Могилянці зберігалися рукописи лекцій 17 століття. Один з учасників конкурсу – Микола Симчич – зацікавився, чому тоді навчали, розшифрував та проаналізував ці пошкоджені часом рукописи і отримав премію імені Віталія Табачковського за кращу друковану роботу молодого дослідника у галузі філософії.  Премію імені Сергія Кримського за найбільш новаторську філософську концепцію, викладену в наукових публікаціях,  отримав Віктор Малахов за книжку «Уязвимость любви».  Премією імені Юрія.Прилюка за найкращий редакційно-видавничий проект у галузі філософії  був нагороджений відповідальний редактор “Європейського словника філософії.  Лексикон неперекладностей” Костянтин Сігов. І нарешті, Премію імені Марії Злотіної за кращу філософську монографію поділили Степан Кошарний та Андрій Бауймейстер  за грунтовні книжки ««Феноменологічна концепція філософії Е.Гусерля: критичний аналіз» і «Філософія права». Сподіваюся, що роботи, які отримали премії імені видатних українських філософів, зацікавлять не тільки фахівців, але й широкий інтелектуальний читацький загал.

Маша Міщенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter