Революція на граніті: що змінилося за 20 років?

Революція на граніті: що змінилося за 20 років?

Коли когось виключали з університету за український буржуазний націоналізм – це було щастя. Так ми дізнавалися, що є українські патріоти...

У жовтні 1990 року відбулася наймасштабніша акція українського студентства. Молодь оголосила голодування – це був протест проти останнього комуністичного уряду радянської України, який дістав назву “Революція на граніті”. Студенти поставили наметове містечко на Майдані, який тоді ще мав назву площа Жовтневої революції, перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду і навіть захопили корпуси університету ім. Шевченка. Страйкували всі столичні виші, до них приєдналися технікуми, ПТУ і навіть старшокласники. Студенти вимагали перевиборів до Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, націоналізації майна Компартії України та ВЛКСМ, недопущення підписання нового Союзного договору, проходження військової служби юнаками-українцями на території України і відставки голови Ради Міністрів УРСР. І врешті-решт Верховна Рада УРСР таки прийняла постанову, в якій гарантувала виконання їх вимог.

20-років потому деякі колишні активісти “Революції на граніті” зібралися у стінах Києво-Могилянської академії поспілкуватися з нинішньою молоддю і поділитися своїм досвідом. Темою круглого столу стала “Постколоніальна дійсність України в умовах наступу реваншизму. Яка відповідь студентства?”

Ми подаємо найцікавіші, на наш погляд, моменти виступів.

Олесь Доній, народний депутат (НУ-НС), організатор “Революції на граніті”

КОЛИ КОГОСЬ ВИКЛЮЧАЛИ З УНІВЕРСИТЕТУ ЗА УКРАЇНСЬКИЙ БУРЖУАЗНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ – ЦЕ БУЛО ЩАСТЯ. ТАК МИ ДІЗНАВАЛИСЯ, ЩО Є УКРАЇНСЬКІ ПАТРІОТИ

Чому я вступав до університету Шевченка? Ходили чутки по Києву, що там є національне підпілля. Його, на жаль, не було (і викладання було російською), тож довелося його створити. Ми по одиницях, по зернятках відбирали людей з різних університетів і факультетів. Коли когось виключали з університету за український буржуазний націоналізм – це було щастя. Так ми дізнавалися, що є українські патріоти.

Свій актив ми перевірили 20-21 лютого 1990 року. Тоді відбулася дуже велика акція студентського єднання з мітингом біля Шевченка. Це було передумовою студентського голодування. Нашу людину забрали. Ми заступилися і поставили пікет. 20 осіб посадили. Слабші відійшли, але у нас був золотий фонд – люди перевірені, ми знали, що вони готові на самопожертву. Це нам дало можливість для координації дій. Через два дні приїхала група львівських студентів і, знаючи, що їх посадять, вони поставити пікет, – і всі сіли. Це була студентська солідарність. І ми знали, що ми можемо продумувати наступну акцію. Ми знали, що у нас є тил. Це було надзвичайно важливо.

Ми налякали тоді всіх страшенно. Не лише КДБ, компартію, а налякали і товаришів, які не були готові до наших гасел, акцій, далеко не масових. “Перевибори у ВР на багатопартійній основі” – саме це гасло усвідомлювали студентські ватажки і не усвідомлювали наші старші брати: Народна рада, Народний рух. Вони приходили до нас і казали, приберіть, мовляв, ось цю одну вимогу, бо нас же там ціла чверть чи третина, і ми маємо змогу виступати з трибуни. Вони не усвідомлювали того, що усвідомлювали ми - потрібно не просто виступати з трибуни, а мати більшість у ВР.

Ідею голодування повністю виписував я. В історії України у нас ідеологом була Наддніпрянщина: Липинський, Міхновський, Хвильовий... А де більш сильна система організації? Це Галичина – ОУН, УПА. Ми, Українська студентська спілка у Києві, були більш розхристані, але давали ідеї. У Львівському студентському братстві була організація. По телефону ми не могли розмовляти. На переговори їздили у Литву. Придумували акцію за 3-4 місяці перед тим. Я особисто розписував по кроках, що потрібно перекриття руху транспорту, окупаційний страйк... Про це знало лише кілька людей. Я розповідав або Кириленкові, або Іващишину. Отака конспірація.

І першу газету ми зробили в Литві. Бо ксерокси були під наглядом КДБ. Друкувати два аркуші студентської газети ми поїхали до Вільнюса. Але газета була самоокупна. Ми її продавали по 50 копійок і революцію робили за власні гроші.

Щоб нове покоління не змогло прийти в політику, використовували дві речі: гроші і КДБ. Ми тоді не усвідомлювали, що таке кошти. Ми були романтики і нам була потрібна Незалежна Україна. Компартія розуміла, що таке гроші. Вони призначили бути бізнесменами вихідців з компартії, комсомолу, до них долучився криміналітет… І ось це вариво створило політичну “еліту” України. Потім частина з них купила проукраїнські партії, частина – проросійські. І тепер без олігархів ці партії просто не рухаються. Дуже прикро, але всі наші політики не боролись за незалежність. Не тільки Янукович, Литвин і Симоненко, а і Тимошенко, і Ющенко також. Вони прийшли в політику пізніше, коли стало можна. І коли за ними стали гроші. А ідейні люди не спромоглися потрапити. Зараз політикою без грошей займатися не можна. Тому всі політики стають в чергу до олігархів...

Після “Революції на граніті” Верховна Рада прийняла рішення про недопущення студентських ватажків до політики. Віковий ценз підняли з 21 року до 25. За це рішення проголосувала як більшість, так і меншість – опозиція: Народний Рух і Народна рада. Боялися конкуренції і ті, і ті. А я би міг більше користі принести тоді в парламент, а не зараз...

Сьогоднішні акції також можуть бути передумовами великої боротьби. Не бійтеся бути банальними, не бійтеся маленьких акцій. Ми – не боялися...

Юрій Зубко, учасник “Революції на граніті”, тоді заступник голови Української студентської спілки, нині – заступник голови партії “За Україну!” 

АКЦІЇ СТАВАТИМУТЬ МАСШТАБНІШИМИ, І СУЧАСНА МОЛОДЬ ТАКОЖ ЗДОБУДЕ СВОЇ ВАЖЛИВІ ПЕРЕМОГИ

Коли ми виходили 2 жовтня 1990 року на Майдан – нас було 45 осіб. Потім ще доїжджали люди. Та на початок голодування за великим рахунком було десь 125 чоловік. Подібні акції проходили у Львові, Тернополі. Потім стався якийсь перелом, і десь на 9-й день голодування розпочалися страйки практично в усіх ВНЗ Києва.

Я відповідав за Київський політехнічний інститут. Наша студентська колона фактично розтягувалася від парку КПІ аж до початку бульвару Шевченка.

Багато в чому ситуація була схожа на 2004 рік. Перед початком акції протесту ніхто не уявляв, у що вона виллється, ніхто не думав, що десятки тисяч людей будуть вночі стояти на Майдані.

Звичайно, є певна апатія, розчарування (які були і тоді), бо не провели дострокові вибори до Верховної Ради і фактично до 1994 не було ніяких реформ. Зараз теж є розчарування, бо ті ідеї, які виголошувалися на Майдані, в більшості своїй не були реалізовані.

Вода камінь точить. З кожною сьогоднішньою новою акцією приходить все більше людей. Все більше з’являється усвідомлення небезпеки. Спочатку думали: все ж таки якісь демократичні основи закладені. Ніхто не усвідомлював у повній мірі загрози цього реваншизму.

Думаю, що покоління, виховане в незалежній Україні, вчило достатньо об’єктивну історію і найближчим часом відчує серйозну загрозу, яка нависає над Україною. Ці акції будуть ставати масштабнішими, і сучасна молодь також здобуде свої важливі перемоги.

Ростислав Семків, філолог, директор видавництва “Смолоскип”, викладач НаУКМА

КОЛИ ЗМІНИ БУДУТЬ НА ЧАСІ, ТО ТЕПЕРІШНЯ МОЛОДЬ ПОВЕДЕ СЕБЕ НЕ ГІРШЕ, НІЖ БУЛО У 1990

Я добре уявляю, якими були студенти у 1990 році. Я був у 10 класі, бачив, як це відбувалося у Тернополі. Коли зміни будуть на часі, то теперішня молодь поведе себе не гірше, ніж молодь 6 років тому чи 20 років тому. Радше навпаки. Коли у Могилянці на одній зустрічі зі студентами звучить: “Якби ми були у Європі, ми б давно захопили університет”, – це значить, студенти уявляють, як воно в Європі. Досвіду більше, він різноманітніший. Я оптиміст у цьому сенсі. 

Учасникам “Революції на граніті” гірко, що тодішня їхня яскрава перемога зійшла нанівець. Камінь знову скотився, і ми знову маємо котити його нагору. Але перспектива є. Ситуація цього покоління краща, ніж у 1990 і 2004 рр.

Записала Яна Солнцева

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter